… якщо проаналізувати будь-яку людську діяльність аж до межі нашого пізнання, вона видаватиметься не більше, аніж грою. … Кожна гра щось означає.
Йоган Гейзінґа
“Ігри з часом” Оксани Роюк-Багринівської − витончений світ просвітлених ліричних образів, надзвичайно теплих і родинно близьких. Усі ці лялечки й ляльки, арлекіни й маріонетки, побутові речі та персонажі у народних строях, дивовижні птахи й міфічні істоти, таємні знаки й символи, і навіть вервечка курей на паркані творять свій особливий метафізичний простір Дому, у якому розігрується наше життя. Ігри, які прожив, проживає чи проживе кожен на своєму шляху у пропонованому проекті немовби творяться й існують одночасно тут і зараз на живописних полотнах художниці.
Оксана Роюк-Багринівська “Забута”, 2011 р.
Оксана Роюк-Багринівська репрезентує сюжети та персонажів, що постають перед кожним з нас на певному етапі життя. Особливість часу полягає в тому, що він має стан минулого, насущного й прийдешнього. Особливість мистецтва − у здатності звести ці три виміри в одне ціле. На своїх полотнах художниця створює власну візію часу, бавиться з ним, перетасовуючи відтинки, відсіває другорядне, залишає найсуттєвіше.
Оксана Роюк-Багринівська “Інтуїція гри”, 2011 р.
Свою оповідь авторка розпочинає від образів радісного безтурботного дитинства: роботи “Лялька”, “Рожеві сни”, “Панянка”, “Примхи” є своєрідними метафорами початку шляху, початку людського життя з його світлими сподіваннями та мріями. Перехід до зрілості змушує усвідомити серйозність гри, відповідальність, яку людина зобов’язана взяти на себе. Робота “В клітці” є своєрідною алегорією обмеженості цього іншого стану, вичерпності ресурсу людських можливостей серед буденних проблем та обов’язків. Стани обмеження та приреченості художниця розкриває і через тему самотності. У роботі “Забута” самотня маріонетка, навіть покинутою, залишається учасником гри − з одного боку, вона залишена напризволяще, а з іншого – самотність все одно не дозволяє їй звільнитися з-під влади Гри, бо це закладено у її сутність − вона існує як персонаж, лише коли нею керують…
Оксана Роюк-Багринівська, “Фігурантки”, 2012 р.
Оксана Роюк-Багринівська звертається до універсальних пластичних формул, вкорінених в образотворчу традицію, щоб підкреслити символічність та вічну повторюваність переходів у житті кожної людини. Це зокрема тема викрадення, що у інтерпретації авторки постає як “Викрадення з балу”, де казково-міфічний “гіпогриф” викрадає лялькову панянку. Драбина, давній символ переходу, підкреслює цю ідею. Робота “Поборниця зла” асоціюється з прадавнім “Змієборцем”. Поряд з архаїчними універсальними пластичними формулами, художниця використовує і пластично-образні схеми, що з’явилися у художній традиції відносно недавно, проте за ними закріпилися стійкі значення. Образ Інфанти О. Роюк-Багринівська трансформує у символічну “Володарку світів”, зажурений Арлекін (“Інтуїція гри”) відсилає до ідеї Театру Життя, життя як драматичної Гри.
Оксана Роюк-Багринівська, “Володарка світів”, 2012 р.
Проект “Ігри з часом” − це цілісна оповідь, світ смисложиттєвих орієнтирів, світ цінностей очима жінки, то ж недивно, що переважна більшість персонажів − це жіночі образи. Ключовим образом “Ігор” художниці є лялька. Як відомо, лялька для дитини, а власне для дівчинки є першим кроком до соціалізації, до усвідомлення власного Я через Іншого, а точніше Іншу, бо ж лялька символічно репрезентує жіноче начало. Саме через проекцію світу людей на ляльку, через спілкування у вигляді гри дитина вчиться будувати стосунки з людьми, тобто вчиться бути людиною. Таким чином, лялька стає посередником між світом культури та індивідуальним “Я” потенційної майбутньої людини. Образ ляльки для Оксани Роюк-Багринівської виступає засобом висловити важливість людського у людині, бо ж здатність побачити у ляльці Іншого, а не бездушний об’єкт, перетворюється на перспективу життєвого шляху у світ культури, світ власне людського.
Особливістю трактування тем та сюжетів є їх виразно національне забарвлення − архаїчні обриси Берегинь, вишите вбрання, писанково-гуцульські коники, народні ляльки-мотанки не залишають сумніву у тому, що оце “бути людиною” для авторки розкривається через звернення до Духу свого народу. Жодна людина не може віднайти своє “Я” ізольовано від своїх коренів, від світу своїх предків: роботи “До свята”, “Іконостас”, “Світовидиця”, “Дух роду”, “Тайни спадку” акцентують, наскільки найдраматичніші періоди людського життя занурені в національну культуру, у традицію. Ці сюжети немовби розкривають напрям віднаходження смислів на шляху становлення особистості.
Оксана Роюк-Багринівська, “Примхи”, 2011 р.
Живопис для Оксани Роюк-Багринівської − не лише один серед видів художньої творчості, які вона досконало опанувала, це передовсім прагнення висловитися, привід до діалогу про найважливіше, найсуттєвіше. Вкрай важливою для авторки є форма вислову думок, яку вона називає філософією в живописі, бо ж кожна із проблем, піднятих художницею у проекті, репрезентована як метафора − через підтексти, іносказання, натяки. Особливе місце у її оповіді посідає колір, який для авторки має вирішальне значення. У цій живописній грі він також стає персонажем. Саме колір слугує імпульсом, активізатором емоційно-чуттєвого сприйняття глядача як співрозмовника і співтворця значень. Для Оксани Роюк-Багринівської колір стає тим, з чим вона бавиться, видобуваючи нові й нові звучання, використовуючи для різних композицій різні кольорові гами від ніжних перламутрово-рожевих та перламутрово-смарагдових до насичених густих чорно-синіх та земляних коричневих барв.
Оксана Роюк-Багринівська, “Відпочинок”, 2012 р.
Людина від народження приречена бути у грі − часом актором, часом режисером, а переважно − тим і тим відразу. “Людина, що бавиться” − так витлумачив культуротворчу діяльність видатний нідерландський мислитель Йоган Гейзінґа. Гра є не лише однією з найдавніших форм, у яких виявляє себе культура, але, властиво, й джерелом культури. Саме у такому глобальному контексті розглядає гру Оксана Роюк-Багринівська. Гра у художній рефлексії авторки постає як тяглість, тотальність і множинність, вона охоплює найголовніші виміри людського життя і розщеплюється на багато маленьких ігор − “Ігор з часом”, котрі й творять драму існування. Воно стає драматичним в силу усвідомлення того, що як би азартно й натхненно людина не грала, − у цій грі вона приречена програти. Бо ж насправді нам лише здається, що ми ведемо, але по-суті це час грає з нами, а точніше − він бавиться нами, ляльки – це ми. І що взагалі таке Час? Ми, люди, вигадали це слово, щоб означити Вічність, фізичне відчуття її присутності. Що ж залишається людині супроти вічності? Саме це − грати з часом так азартно й затято, ніби ти можеш перемогти, тому що усвідомлювати невідворотність кінця гри й зіграти Себе всупереч усьому − єдина позиція гідна Людини.
Оксана Роюк-Багринівська, “Світовидиця”, 2011 р.
Драма людської екзистенції − річ вельми серйозна, а інколи − й трагічна, але вона все-таки залишається грою, забавою, у яку варто грати, не зважаючи ні на що, грати так добре, як можеш. У буденній свідомості гра протистоїть серйозному, вона є тим, що засадничо несе насолоду і радість, а в контексті задуму художниці − це власне правдива Радість Життя, вітальна енергія, яку випромінює і її живопис.
Дарина Скринник-Миська
канд. філос. наук, мистецтвознавець