Пеленська Оксана. Україна поза Україною: Енциклопедичний словник мистецького, культурного і громадського життя української еміграції в міжвоєнній Чехословаччині (1919-1939). – Прага: Національна бібліотека Чеської Республіки – Слов’янська бібліотека; Наукове Товариство ім. Шевченка в Канаді; Українсько-Канадський Дослідчо-Документаційний Центр, 2019. – 332 с.: іл.
Книга, яка спонукає до розширеної наукової рефлексії, володіє особливим родом інтелектуального магнетизму. Її простір – національна культурна пам’ять, а клімат цього простору – тепло вдячного українського серця. Тут зустрілися величаві фігури культурного відродження і державницького подвижництва, носії унікальних творчих досвідів, а з ними – й закладені ними традиції модерних національних наукових, літературно-мистецьких, господарських інституцій, естетичні артефакти, цілі масиви ідей з різних царин людської діяльності. Така собі локальна модель «загубленої в часі» Атлантиди, Україна поза Україною, вдало метафорично названої авторкою.
Появі Енциклопедичного словника мистецького, культурного і громадського життя української еміграції в міжвоєнній Чехословаччині (1919-1939) «Україна поза Україною» Оксани Пеленської передувала тривала науково-пошукова робота. Авторка – широковідома дослідниця мистецтва XX століття, багаторічна музейниця, культурний менеджер, радіожурналіст, працівниця дипломатичної служби. Широким є поле її наукових зацікавлень, що втілилося в реалізації численних організаційних проєктів. Серед них – кураторство виставок, організація міжнародних наукових форумів, медійних заходів, підготовка авторських монографічних та альбомних видань. До найбільш вагомих із них належать авторська монографія «Український портрет на тлі Праги: Українське мистецьке середовище в міжвоєнній Чехо-Словаччині» (2005), цикли журналістських розвідок про Голодомор в Україні, про українські поховання і пам’ятники в Чехії, українські навчальні та культурно-мистецькі інституції в Чехословаччині міжвоєнного двадцятиліття. Системне обстеження теренів української присутності в Празі та в ширшому культурному ареалі Центрально-Східної Європи дало Оксані Пеленській можливість сформувати масштабний документаційний ресурс, який і став основою авторського Енциклопедичного словника.
Чехословаччина, а найбільше Прага 1920-1930-х років, приваблює увагу численних дослідників політичної, наукової і культурно-мистецької еміграції. Стосується це не лише українського середовища і не лише звужено архівних джерелознавчих ресурсних груп. Активно освоюються матеріали, що реконструюють різні лінії комунікацій між персоналіями та інституціями, більшими і меншими, в тому числі ситуативними, національними структурами, які визначали динаміку «продукування» розмаїтих естетичних та інтелектуальних артефактів у полікультурних діалогах. З року в рік триває уточнення хронології подій та загальної навігації культурною та науковою Прагою в історичній динаміці цих двох десятиліть. Одну з провідних ролей у цьому процесі відіграє Національна бібліотека Чеської Республіки – Слов’янська бібліотека (Národni knihovna České Republiky – Slovanská knihovna) – ініціатор ряду міжнародних наукових форумів і видань з відповідної проблематики, а також співорганізатор нового видавничого проєкту Оксани Пеленської. Вже у 1990-х роках завдячуючи цій інституції вийшло видання «Práce ruské, ukrajinské a beloruské emigrace vydane v Československu 1918-1945» (том перший у трьох частинах, Прага, 1996)[1], Збірник доповідей Міжнародної конференції «Русская, украинская и белорусская эмиграция между двумя мировыми войнами» (1995)[2], деякі інші видання. Дотичним до згаданих є підготовлене Академією наук Чеської республіки видання «Ruská a Ukrajinská emigrace v Československé republice 1918-1938. Materiály k dějinám»[3], яке містить відомості про зміст архівів Чеської Республіки.
В українській історіографії з цієї тематики авторка Енциклопедичного словника мала змогу звернутися до класичної праці Симона Наріжного «Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами: Частина перша» (Прага, 1942), унікального дослідження Миколи Мушинки «Музей визвольної боротьби України в Празі та доля його фондів: архівні нариси» (Київ, 2005)[4], окремих наукових розвідок Володимира Поповича, Тетяни Беднаржової, Івана Головацького, Богдана Зілинського, Ростислава Шмагала, Богдана Гориня та деяких інших дослідників з більш звуженої монографічної тематики, споминів тогочасних пражан Катерини Антонович, Євгена Маланюка, Галі Мазуренко. Однак саме багатий індивідуальний науково-пошуковий досвід авторки дозволив їй вийти на узагальнюючий та довідниковий формат видання, в якому кожен перевірений факт з українського суспільно-політичного, наукового і культурно-мистецького життя в міжвоєнній Чехословаччині знайшов своє місце в реконструйованій платформі, на якій народжувалися, розвивалися і згасали ті чи інші громадські рухи, формувалися інтелектуальні чи творчі феномени, гартувалися особистості та інституції. В обраному Оксаною Пеленською жанрі усі рівні соціокультурної динаміки «національно-середовищної акумуляції» зійшлися в єдиному часопросторі, означеному авторкою як Україна поза Україною.
Виходячи з такої багатошарової інфраструктури наукового, культурно-мистецького і громадського життя української еміграції в міжвоєнній Чехословаччині авторка обрала принцип організації довідкового матеріалу. Після короткого Вступного слова та Видавничих зауваг розміщена основна – Словникова – частина (гасла за абетковим порядком). Опісля – блок кольорових ілюстрацій вибраних творів українських мистців, фігурантів енциклопедичних біограм, а також невеликий автономний розділ «Українські пам’ятники, пам’ятні знаки і меморіальні таблиці в Чеській Республіці». Ще одним блоком представлено не менш вартісний мінірозділ «Українські адреси в міжвоєнній Чехословаччині», що містить локації українських культурних, освітніх і громадських установ, редакцій і видавництв, а також місця проживання або творчої діяльності мистців, літераторів та вчених. Увесь корпус фактографічного масиву завершує Бібліографія (окремим списком – довідкова література), Реєстр гасел, Прийняті скорочення (окремо – Бібліографічні скорочення). Разом зі стислим Резюме українською, чеською та англійською мовами видання обіймає 332 сторінки.
Фокусуючи увагу на Словниковій частині книги, варто наголосити, що при відборі гасел Оксана Пеленська виходила, найперше, з наявності науково достовірних відомостей про персоналію, інституцію чи будь-яку ситуативну організаційну одиницю по всій конфігурації проявів з загальної динамічної системи громадсько-культурного життя. Серед найбільш інформативно «калорійних» – українські видавництва, періодичні друковані видання, виставки (художні, етнографічні, книжкові), архіви, Музей визвольної боротьби України в Празі, Музей української культури у Свиднику, Словаччина, Ольшанський цвинтар у Празі, Слов’янська бібліотека в Празі, Українська господарська академія в Подєбрадах, Українська студія пластичного мистецтва, Український вільний університет, Український дитячий сиротинець, Український історичний кабінет, українські наукові з’їзди, Художньо-промисловий музей у Празі та ін. Включення кожного гасла (навіть звуженого тематичного наповнення) було вмотивоване універсальними знаннями авторки щодо функціонування цілісного національно-культурного організму, а також полікультурного контексту Праги та інших міст у різних форматах взаємодії. При цьому особлива увага приділена державним чехословацьким інституціям, з якими склалися плідні і прихильні взаємини українських громадських, наукових чи культурно-мистецьких структур.
Найбільш чисельною групою енциклопедичних гасел є персоналії. Тут зібрані біограми як знакових постатей української, чеської і словацької історії та культури, так і менш відомих, але значимих за доробком, суб’єктів культуротворчого процесу у відповідних еміграційних локаціях. На спільному п’єдесталі національної та світової слави у різних сферах діяльності – родина Антоновичів, Василь Барвінський, Микола Битинський, Іполит Ольгерд Бочковський, Євген Вировий, Августин Волошин, Іван Горбачевський, Михайло Грушевський, Василь Ґренджа-Донський, Флоріан Заплетал, Наталена Королева, Василь Королів-Старий, Олександр Кошиць, Іван Кулець, Роберт Лісовський, Оксана Лятуринська, Галина Мазепа, Галя Мазуренко, Євген Маланюк, Томаш Ґарріґ Масарик, Симон Наріжний, Зденек Неєдли, Артур Новак, Олександр Олесь, Олег Ольжич, Іван Панькевич, Іван Пулюй, Софія Русова, Степан Сірополко, Володимир Січинський, Олена Теліга, Юрій Тищенко (Юрій Сірий), Євген Чикаленко, Вадим Щербаківський та десятки інших імен. Кожне з них покриває певну частку теренів суспільної, інтелектуальної, культурно-мистецької взаємодії, а також репрезентує творчі ідеї і досвіди, які не перестають мати значення навіть тепер, у XXI столітті.
Вибудувавши загальний каркас Словникової частини, Оксана Пеленська ввела кожне гасло у наперед визначений часопростірний контекст. Саме ця обставина надає значення багатьом фактам, наведеним у статтях: в переважній більшості вони містять новий документальний матеріал, віднайдений авторкою в тих чи інших інформативних ресурсах або архівних джерелах. У зміст статей потрапили численні наукові відкриття, здійснені Оксаною Пеленською упродовж кількох десятиліть цілеспрямованої пошукової роботи. Тут набули стислої, лаконічної енциклопедичної форми й дослідницькі пристрасті авторки, її захоплення науковими, творчими досягненнями співвітчизників, а також її болі щодо трагічних сторінок національної історії.
В авторській конфігурації феномену «України поза Україною» зіставилися постаті та структури (інституції та інші форми самоорганізації) різних величин. Частина з них вперше фігурує в довідниковій літературі, або ж вперше постає у ширшому фактографічному форматі. Це стосується, зокрема, таких гасел, як Надія Білецька, Юрій Вовк, Мирослав Григоріїв, Степан Дзидз, Степан Колядинський, Артемій Корнійчук, Людмила Красковська, Марія Леонтович-Лошак, Алла Лисянська, Іван Лошак, Сергій Мако, Олена Мандич, І. Сарден (персоналії), «Видавництво Юрія Тищенка в Празі», «Видавниче товариство «Сіяч»», «Голос Табора», «Книголюб», «Нова Україна», «Пласт», «Подєбрадка», «Український Громадський Видавничий Фонд», «Український Скиталець», «Український Тиждень» «Чесько-Українська Книга» (інституції, часописи та видавництва). Наявність гасел, які хоч фрагментарно фіксують загальну палітру явищ і подій відповідного історичного часу сприяє реконструкції різних ліній міжінституційних та міжособистісних комунікацій, виводять читача на вищі щаблі знань про українську еміграцію в Чехословаччині 1919-1939 років.
Кожен, хто буде працювати з авторським Енциклопедичним словником Оксани Пеленської, матиме добру нагоду належно «зарядитися» на дальші пошуки фактів громадської та інтелектуально-творчої активності українців у складний період національного буття. Депресивні стани тисяч і тисяч людей, позбавлених права будувати державу на своїх етнічних землях, займаних московською навалою, матеріальні нестатки в родинах та обмеження в можливостях системно підтримувати діяльність тих чи інших громадсько-культурних інституцій були подолані притаманним українцям інстинктом Свободи та сильною волею до дії в ім’я Батьківщини. Багато культурно-мистецьких, освітніх і наукових ініціатив було підтримано структурами державної і місцевої влади тодішньої Чехословаччини, найперше в особі Томаша Ґарріґа Масарика в роки його президентства (1918-1935), а також інших видатних чеських і словацьких інтелектуалів.
Оцінюючи велике значення праці Оксани Пеленської для наукового дискурсу в тематичному діапазоні суспільно-політичної та культурної історії Центрально-Східної Європи XX століття, можна звернути увагу і на окремі аспекти, які не знайшли висвітлення на сторінках цього видання. Це, зокрема, відсутність тих гасел, які би більш виразно розкривали наявність «контактних майданчиків» у взаєминах між українськими, чеськими і словацькими науковцями, літераторами, мистцями і громадськими діячами. Йдеться про державні чеські або словацькі видавництва та часописи, з якими співпрацювали деякі вчені (Дмитро Антонович, Володимир Січинський, Іван Борковський, Василь Королів-Старий та ін.), або в яких друкувалися ілюстрації окремих мистців, на той час пражан (Галини Мазепи, Віктора Цимбала, Михайла Михалевича, Юрія Вовка та ін.). Хоча, насправді, відстежування цієї тематики виходило поза межі основної наукової задачі авторки. Позатим кидаються в вічі дрібні розбіжності в структурі енциклопедичних гасел, а саме наявність або відсутність дублювання назви чеською (словацькою) мовами. Якщо йдеться про контекст Праги, Братислави чи інших міст тодішньої Чехословаччини, то, на користь читачів, які надалі займатимуться відповідною проблематикою, варто було притриматися чіткого принципу дублювання назв гасел тією мовною редакцією, яка відповідала формату діяльності тієї чи іншої особи або інституції (як це зроблено у таких статтях, як «Матиця Словацька», «Новак Артур», «Музей української культури у Свиднику, Словаччина», «Фіала Вацлав» та ін.). Ще однією проблемою, з якою зіткнулася авторка, стала хронологія подій у культурній і науковій Празі, а також в інших містах, після початку Другої світової війни, зважаючи на те, що чимало українських громадських інституцій, видавництв і часописів продовжували функціонувати під час окупації, а частина літераторів і мистців теж продовжувала працювати в нових – екстремальних – реаліях. Поза сумнівом, що енциклопедизація цього складного періоду може стати науковою задачею для самої авторки або для інших дослідників.
Такі незначні, а також дискусійні зауваги, є одним з результатів ефективності проведеної Оксаною Пеленською роботи. Рецензований Енциклопедичний словник хочеться читати не лише як серйозну академічну наукову працю, але і як інтелектуальний бестселер, захоплюючу мандрівку теренами глибоких смислів, пошуків відповідей на ключові питання перспектив розвитку Української нації в умовах вимушеної еміграції великої кількості громадян-державників. Книга «Україна поза Україною: Енциклопедичний словник мистецького, культурного і громадського життя української еміграції в міжвоєнній Чехословаччині (1919-1939)» стане науковим навігатором множинності інтелектуальних, суспільно-політичних, естетичних ідей Українства у форматах взаємодії з чеською, словацькою культурами як свого роду прообразу міжкультурних діалогів у сучасній Європі та світі в цілому. За це велика вдячність Авторці – Оксані Пеленській, високоавторитетним рецензентам – професорам Миколі Мушинці та Богданові Зілинському, Національній бібліотеці Чеської Республіки – Слов’янській бібліотеці (в особі директора Лукаша Бабки та Анастасії Лукачової); Науковому Товариству імені Шевченка в Канаді (в особі професора Дарії Даревич) та Українсько-Канадському Дослідчо-Документаційному Центру.
Роман Яців, професор, проректор з наукової роботи, Львівської національної академії мистецтв, заслужений працівник культури України, Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка
[1] Див. першу частину Першого тому: Práce ruské, ukrajinské a beloruské emigrace vydane v Československu 1918-1945 (Bibliografie s biografickými údaji o autorech). Dil I, svazek 1, 2, 3. – Praha: Národni knihovna České Republiky, 1996.
[2] Русская, украинская и белорусская эмиграция между двумя мировыми войнами. Результаты и перспективы исследований. Фонды Славянской библиотеки и пражских архивов, Прага 14-15 августа 1995 г. [Текст] / Славянская б-ка при Нац. б-ке Чешской республики и др. – Прага: Nаrodni knihovna Ceske republiky, 1995.
[3] Ruská a Ukrajinská emigrace v Československé republice 1918-1938. Materiály k dějinám. – Praha, 1995.
[4] Мушинка М. Музей визвольної боротьби України в Празі та доля його фондів: архівні нариси. – К.: Наукове товариство імені Шевченка у Словаччині, 2005.