Мистецький Альманах АРТЕС пропонує Вашій увазі унікальну історико-архітектурну розвідку видатного українського науковця Федора Вовка, яку ми вперше переклали українською мовою, а ілюстрації колоризували, щоб дізнатися, як саме виглядала архітектура понад століття тому. Його називають батьком української антропології та етнографії, він є вихованцем французької антропологічної школи, автором понад 200 наукових праць, серед яких “Український народ у минулому і сучасному” (1916) – обґрунтування окремого антропологічного типу українців, відмінного від решти слов’янських народів. Ф. Вовк уперше здійснив історико-етнографічне районування України. Виступав активним діячем київської “Громади”, упорядником перших томів її зібрань. Влаштував українську друкарню у Відні. Відомий за відкриття верхньопалеолітичної стоянки в Мізині на Чернігівщині, мистецькі твори з цього давнього поселення увійшли до підручників з археології та історії мистецтва. Годі перелічити усі його виняткові дослідження. Пропонована праця “Старовинні дерев’яні церкви на Волині” побачила світ у 1910 році російською мовою у збірнику “Материалы по этнографии России”* і ґрунтується на даних, які Ф. Вовк зібрав під час тривалої мандрівки повітами Волинської губернії (нині Волинська, Житомирська, Рівненська, Тернопільська та Хмельницька області) у 1909 році. Дослідник пропонує класифікацію храмів за кількістю зрубів та верхів, намагається простежити розвиток храмового будівництва. Він одним із перших порушив проблему збереження давньої архітектури Волині, звернув увагу на її спотворення ремонтами та перебудовами, критикував привнесення на Волинь російської синодальної стилістики. Завдяки цій праці ми маємо світлини давнього Благовіщенського собору у Ковелі, якого вже давно не існує як і багатьох інших храмів. Датування ковельської святині викликає сумніви, адже 1505 р. є, мабуть, часом першої історичної згадки про храм. З-поміж опублікованих Ф. Вовком об’єктів культурної спадщини, які ми розмістили у першій частині, сьогодні існують лише три церкви у селах Заболоття, Заліси та Замшани і усі знаходяться в укрупненому Ковельському районі. У другій частині публікації ми розмістимо підрозділи “тризрубні трикупольні церкви”, “дзвіниці”, “хрести”, “кладовища”, а також висновки у яких Ф. Вовк міркує про еволюцію храмової архітектури, наявність на Волині п’ятикупольних церков та можливі зовнішні впливи на дерев’яне зодчество. Під статтею Ви також знайдете оригінальні чорно-білі світлини без редагувань. Приємного читання!
Старовинні дерев’яні церкви на Волині
Частина перша
Мал. 1. Кладовище у с. Заболоття, Ковельський повіт
В одній із перших і, мабуть, найвдаліших спроб дослідити українські церкви старовинної побудови, Волинь, у цьому контексті, названа «областю незмірно багатою та зовсім незайманою»1. У цілковитій справедливості такого погляду мені довелось переконатися влітку минулого року під час моєї етнографічної екскурсії Волинню, або, якщо бути точним, її центральними та північними частинами. Маючи у власному розпорядженні лише приблизно шість тижнів, я міг приділяти церковній архітектурі дуже мало часу, до того ж мою увагу привертали лише старовинні церковні споруди, оскільки нові навряд чи можуть зацікавити не лише етнографа, але й будь-кого своєю сірою шаблонністю казенної архітектури. Крім того, на нещастя, з’ясувалось, що і я вже запізнився: із того, про що говорили з такою любов’ю пани Мартинович та Горленко вціліло небагато і чи не найкращі зразки старовинного українського церковного зодчества вже зникли, залишивши по собі згадку лише у дбайливо зроблених свого часу фотографіях Городоцького музею барона Федора Рудольфовича Штейнгеля, за люб’язне надання яких я хочу висловити найсердечнішу подяку йому і нашому Відділу Російського музею Імператора Олександра ІІІ.
Відтак пропоновані мною матеріали не можуть бути ані повними, ані достатньо ґрунтовними з огляду на історію розвитку нашої церковної архітектури. Однак бажання поповнити, хоча б до певної міри, наявну у науці прогалину щодо старовинних волинських церков2, змушує не відкладати публікацію зібраних мною фактів, тим паче, що у своєму сучасному вигляді вони можуть допровадити до деяких висновків чи, принаймні, сприятимуть подальшому вивченню Волині.
У вже згаданому нарисі панів Мартиновича і Горленка, опублікованому в такому нерозповсюдженому виданні як Єпархіальні відомості, а відтак, як видається, цілковито непоміченому наступними дослідниками української церковної архітектури, мова йде про те, що «найбільш виразними типовими особливостями вирізняються в Україні старовинні дерев’яні трикупольні та п’ятикупольні храми, в яких «кожний верх вибудуваний неначе на окремій основі, поєднаній з головним об’ємом споруди». На існування трьох зрубів в головному об’ємі старовинних українських церков вказує також і професор Григорій Григорович Павлуцький3, який пов’язує цю рису з фактором трикупольності. Врешті-решт, автор однієї з найновіших спроб дослідити церковну архітектуру, пан Вадим Щербаківський4, вибудовує свою класифікацію старовинних українських церков, як бачимо, на кількості зрубів, хоча називає їх за кількістю куполів – одно-, дво-, три-, п’яти- і дев’ятикупольними.
Проте наведені паном Щербаківським три приклади відомих йому одно- та двокупольних (або, правильніше, одно- та двозрубних) церков видаються нам недостатньо переконливими, оскільки однокупольна церква у містечку Торговиці, Уманського повіту Київської губернії, має, крім основного зрубу, ще вівтарну абсиду, а дві двокупольні (у с. Гнильце Сквирського повіту і в Сніжках Таращанського повіту) відомі йому лише за описами, до того ж про одну з них він сам каже, що коли бачив її у дитинстві, то вона здавалася йому трикупольною. Хай там що, а якби такі одно- і двозрубні церкви колись існували таки в Україні, то хіба випадково і, до того ж, були надзвичайно рідкісні, якщо не брати до уваги найпростіші церквних споруд у вигляді однозрубної каплиці або хати з з хрестом на даху, що заміняли, а іноді й заміняють церкви і нині у виключних випадках, як мені довелося, наприклад, це бачити приблизно 30-ть років тому в Дунавцях в Добруджі: там церква мала вигляд звичайної хати з хрестом на даху, з похідним іконостасом на полотні всередині. Окрім того, церкви з понад п’ятьма куполами також зустрічаються в Україні як надзвичайно рідкісний виняток. Тому нам доводиться зупинитися на характеристиці старовинних українських церков, даної панами Мартиновичем і Горленком, а саме на поділі на триверхі та п’ятиверхі, або, краще кажучи, на тризрубні та п’ятизрубні. До цього поділу необхідно внести застереження через включення до першої категорії однокупольних церков, які складаються з трьох зрубів, причому східний і західний зруби майже завжди увінчані з кінців маленькими хрестами, водночас над середнім завжди є купол чи принаймні невелика вежа з куполом. У такій послідовності ми й розглянемо старовинні церковні споруди, знайдені нами на Волині.
I. Каплиці
Мал. 2. Каплиця в м. Славута, Заславський повіт
Найпростішими церковними спорудами у цій місцевості є, передусім, каплиці на кладовищах. Малюнок 1-ший являє собою вид цвинтаря біля с. Заболоття, Ковельського повіту. І саме кладовище, і «капличка», що знаходиться посеред нього, мають зовсім недавнє походження, але остання, очевидно, побудована за старовинними зразками, у вигляді квадратної споруди з одного зрубу із чотирисхилим дахом і невеликою цибулеподібною маківкою угорі. Всупереч звичаю, капличка ця не має навіть «ґанку», який постійно зустрічається в подібних спорудах – тобто невеликої прибудови чи сіней біля входу.
Мал.3. Каплиця у с. Висоцьк, Рівненський повіт
Ми зустрічаємо подібну споруду більш давньої та складної форми на кладовищі у м. Славута, Заславського повіту. Ця старовинна, хоч і занадто оновлена споруда (мал. 2) зберегла ще своє «опасання», яке підримують ряди дерев’яних стовпців. Дах (мал. 5) – чотирисхилий шатровий, з невеликим восьмериком і шапкоподібною маківкою угорі.
Мал. 4. Каплиця у с. Висоцьк, Рівненський повіт
Найбільшою ж давністю і особливою оригінальністю вирізнялась, наскільки нам відомо, вже зруйнована цвинтарна капличка у с. Висоцьк Рівненського повіту, фотографію якої (рис. 3 і 4) ми отримали від барона Ф. Р. Штейнгеля. Судячи з фотографій, її план нагадував витягнутий шестикутник; дах з ґонти значно видавався над входом, утворюючи над ним звисаючий навіс, увінчаний невеликою дзвіницею на чотирьох стовпчиках, які підтримували низенький восьмерик, до «якого знизу прироблений був маленький навісик з ґонти і зверху восьмигранна шоломоподібна маківка»5. Два вікна, розміщені високо, майже під самим дахом, були пробиті в задніх стінках зрубу, що сходився під кутом, утворюючи щось на кшталт апсиди.
II. Церкви
а) Тризрубні – однокупольні
Мал. 5.
Церкви цього типу на Волині побудовані за одним схожим планом (мал. 5) і складаються з трьох, майже квадратних, зрубів, розташованих на одній осі зі сходу на захід, з-поміж яких східний завжди заокруглений зрізаними кутами, творячи абсиду, а до західного дуже часто прибудоване невелике продовження у вигляді притвору чи сіней. З огляду на покрівлю ці церкви можуть бути поділені на дві категорії: перша має дах спільний для всіх трьох зрубів, а в другій кожний зруб має свою окрему покрівлю: середній куполоподібну, бічні – двосхилу, заокруглену на вівтарному кінці та обрубану, схожу на фронтон, на вхідному.
Мал. 6. Церква Архистратига Михаїла в с. Немирівка Овруцького повіту, 1760 р.
Церква Архистратига Михаїла в с. Немирівка, Овруцького повіту (мал. 6), побудована у 1760 р. Усі три зруби – під одним дахом, нині з бляхи. План цієї церкви майже вцілів, але стіни, які утворюють дещо нижче даху своєрідний уступ, що навряд чи можна пояснити закриттям «опасання», ймовірно, є результатом пізнішої реставрації. Дзвіниця, про яку ми скажемо декілька слів далі у відповідному місці, збереглась, очевидно, у первісному вигляді.
Мал. 7. Церква Архістратига Михаїла в с. Повіття, Ковельський повіт, 1782 р.
Церква Архистратига Михаїла в с. Повіття, Ковельського повіту (мал. 7), збудована у 1782 р., складається також із трьох зрубів під одним спільним двосхилим дахом (нині металевим), посеред гребня якого розміщена чотирикутна вежа з двома вікнами, колись із чотиригранним пірамідальним дахом і маківкою у вигляді південноруського шолома, на дуже низенькому восьмерику. З західного боку в 1885 р. прибудовано сіни під окремим двосхилим дахом.
Мал. 8. Церква Архістратига Михаїла в с. Замшани, Ковельський повіт, 1809 р.
Церква Архистратига Михаїла в с. Замшани, Ковельського повіту (мал. 8), побудована у 1809 р., має досить типовий вигляд вівтарної абсиди храму з її п’ятистороннім зрубом і п’ятисхилим дахом. Прибудови з боків, зроблені пізніше, одразу впадають у вічі через несиметричність та несмак.
Мал. 9. Церква Чесного і Животворящого Хреста Господнього в с. Заболоття, 1795 р.
Церква Чесного і Животворчого Хреста Господнього в с. Заболоття (Заболотьтє), Ковельського повіту (мал. 9), побудована у 1795 р., має чимало схожого з попередніми, але відрізняється від них вже не чотирикутною, а восьмикутною башточкою і такими ж куполом та маківкою. Вікна середнього зрубу розміщені вище, ніж вікна у вівтарі і в бабинці. Церква ця є винятком ще з того огляду, що її шалювання розташоване не вертикально, як це буває зазвичай, а горизонтально.
Мал. 10. Церква Святого Великомученика Євстафія, в м. Турійск, 1662 р., ремонтована 1858 р.
Церква Святого Великомученика Євстафія в м. Турійську, Ковельського повіту (мал. 10), побудована 1662 р. і ремонтована 1858 р., цікава для нас з огляду на те, що частина її даху, яка відповідає середньому зрубу, починає вже помітно відокремлюватися, набуваючи абрисів чотиристороннього шатрового купола, на який насаджена теж чотирикутна башточка з такою ж чотирикутною пірамідальною маківкою.
Мал. 11. Церква Параскеви в с. Заліси, Ковельський повіт, 1794 р.
Церква Святої Параскеви в с. Заліси, Ковельського повіту (мал. 11), побудована 1794 р., дуже характерна, порівняно з попереднім, подальшим розвитком і, врешті-решт, повним відокремленням своєї покрівлі, дещо підвищеним порівняно з іншим, середнім зрубом. Ця покрівля утворює вже цілком самостійний пірамідально-чотиристоронній шатровий купол з невеликим восьмериком і відповідною маківкою, давньої південноруської форми. Верхи інших двох зрубів цілком зберігають свою колишню форму, але по висоті досягають лише краю підвищеного середнього зрубу. Шалювання, що вкриває зруби, розташоване горизонтально.
Мал. 12. Церква Святого Іоанна Богослова в с. Татарновичі, Овруцький повіт, 1805 р.
Церква Святого Апостола Івана Богослова в с. Татарновичі, Овруцького повіту (мал. 12), побудована 1805 р., має схожі характерні риси, що й церква у Турійську за винятком того, що тут башточка, яка підіймається з пірамідально-чотирисхилої частини даху середнього зрубу вже не чотирибічна, а восьмигранна, до того ж купол відповідної восьмерику конструкції вже значно модернізований. Дзвіниця цієї церкви, як ми пізніше переконаємось, має набагато більше архаїчних рис.
Мал. 13. Церква Святого Миколая Чудотворця, в м. Овруч, 1748 р.
Церква Святого Миколая Чудотворця у м. Овруч побудована у 1748 р., і, на жаль, нині неіснуюча, була видатним зразком старовинної архітектури України. Фотографія Городоцького музею барона Федора Рудольфовича Штейнгеля (мал. 13), люб’язно надана у користування Етнографічного Відділу, показує її конструкцію та вигляд, дещо зіпсутий додаванням до південної, і, ймовірно, до північної сторони цілковито зайвих добудов. Хоча не можемо не зазначити, що й ці добудови прироблені досить гармонійно і майже не псують загального враження. Частина даху, яка відповідає середньому зрубові й має ще чотирибічно-пірамідальну форму (це зрізана піраміда, значно прихована повним розвитком восьмерика і восьмигранного, ще гонтового, купола, який, на щастя, не зазнав деградації внаслідок заміни дерева на метал).
Мал. із таб. IV. Благовіщенський Собор у м. Ковель, 1505 р.
Благовіщенський собор у м. Ковель (таб. IV згори та мал. 14-й в тексті) є ще одним серед численних, на нещастя, прикладів нищення історичної старовини. Це був тризрубний храм, побудований 1505 р., зі значно розвинутою середньою частиною, пірамідально-шатровий верх якої ледве помітний з-за широкої, але дуже низької восьмигранної башти і дуже сміливо, як для дерев’яної споруди, збільшеного теж восьмигранного купола.
Мал. 14. Благовіщенський Собор у м. Ковель, 1505 р.
На цьому куполі досі збереглась покрівля з гонти і такий характерний для українських церков виступ даху між куполом і баштою, який утворює щось на кшталт парасольки для прикриття стін від дощової води, яка стікає із купола. Довжина західного та східного зрубів майже вдвічі менша за довжину середнього; такими ж пропорціями відрізняйтесь їхня висота. Вгорі п’ятисхилий дах східного зрубу і двосхилий західного увінчані лише дуже маленькими главками з хрестами.
Кінець першої частини
* Волков Ф. К. Старинные деревянные церкви на Волыни. – Материалы по этнографии России (Спб.), 1910 г., – Т. 1. – С. 21-44.
1.П. Мартиновичъ и В. Горленко. Церкви старинной постройки въ Полтавской епархіи (Полтав. Епарх. Вѣд.- 1888 г., № № 16 и 17).
2. Зі старовинних дерев’яних церков на Волині описано, наскільки я знаю, лише шість проф. Г. Г. Павлуцьким в «Древностяхъ Украины», вип. І. Київ, 1905 р., і одна (в с. Мидськ, Рівненського повіту) в Извѣстіяхъ Императорской Археологической Коммисіи, вип. 28, 1908 р., с. 105.
3. Г. Павлуцкій. Деревянные и каменные храмы (Древности Украины, вып. 1. Кіевъ. 1905, стр. 5).
4. Щербаковський, Вад. Деревьяні церкви на Україні і їх типи (Зап. Наук. Тов. им. Шевченка, т. LXXIV. Львів. 1906, кн. 6).
5. Такі дзвінички, поширені над католицькими костелами, облаштовуються й досі на багатьох православних цвинтарних капличках.
Переклад з російської, обробка фото, переднє слово Богдан Ворон