Представляємо нашим читачам матеріал видатного українського мистецтвознавця Дмитра Горбачова про українську авангардну книгу. Вам відкриється панорама блискучих імен: Бурлюки, Екстер, Меллер, Єрмилов, Епштейн, бойчукісти, Петрицький. Стилістика охоплює футуризм, експресіонізм конструктивізм та, як пише автор, навіть «зародковий сюрреалізм». Географічний діапазон також вражає: Київ, Харків, Львів, Москва, Петербург, Прага, Париж, Нью-Йорк. Авангардний рух в Україні був настільки потужним, що його впливам підкорились навіть видатний «міріскусник» Нарбут і класик новаторського мистецтва Лисицький. Д. Горбачов зазначає, що речниками української книжкової графіки були також законодавці світового авангардного руху Малевич, Татлін, Родченко, Кандинський.
Стаття поділена на три частини для зручності перегляду. Перша частина, яка представлена тепер, розповідає про футуризм і неопримітивізм і присвячена переважно 1910-м рокам , продукції видавництв Гілея, Фламінго, Союз Сім, Лірень. Їхні видання підкреслено «рукотворні», шрифт імітує рукопис, ілюстрації монтуються довільно, за принципом повної свободи і «розхитаного» імпульсивного ритму. В ілюстраціях відчувається вплив архаїчних культур світу та елементи українського фольклору.
У наступних частинах йтиметься про експресіонізм та кардинальні зміни в книжковій графіці якими стало використання засад конструктивізму, коли замість «рукодільного прикрашальництва» опорядження книги стало відповідати визначенню «фізичний продукт поліграфічного виробництва». Приємного читання!
Команда Мистецького Альманаху “АРТЕС”
«Мистецтво ніколи не є незмінним». Очевидно, що й українське мистецтво не могло застигнути. Вже за революції мали ми і футуристів і конструктивістів, і кубістів. Усе згори було пригашене».[1] Сі зболені слова Миколи Бутовича не є цілковито слушні: кубофутуристів і супрематистів мала Україна до революції – Архипенко, Бурлюки, Семенко, Екстер, Богомазов, Катря Васильєва, Єрмилов, Марія Синякова, Малевич, Ганна Собачко… Новітні форми з малярства і різьби в тягу 1910-20 років перейшли і на книжковий дизайн обкладинки, титулки, ілюстрації і верстку книжкової композиції.
Давид і Володимир Бурлюки “Молоко кобылиц”, 1914 р.
Перша у сіті книга з абстрактним малюнком на обкладинці вийшла друком в Одесі року 1910. То був каталог інтернаціональної вистави «Салон Іздебського 2» з безпредметовою чорно-білою віньєткою, ознакою чистої духовности у східному значенні цього слова. Автор того малюнку – засновник абстракціонізму В.Кандинський, приналежний до культур Німеччини, Росії та України (мистецькі студії в Одесі, участь у Товаристві південноруських художників, пейзажі одеського порту, виступи у місцевій пресі).
Давид і Володимир Бурлюки “Дохлая луна”, 1913 р.
Футуристичний стиль оформлення започаткував в Україні «татарсько-запорізький футурист» Давид Бурлюк, засновник видавництва «Гілея» (так Геродот називав Україну) у місті Херсоні. «В моїй особі, – сповідався Бурлюк, – Україна має свого найвірнішого сина. Будучи уродженцем українських степів з козацького запорізького роду (друге наше ім’я Писарчуки), я завше був схильний до горизонтальних форматів… Й намалював силу українських баских коней і мені можна було б прикласти наймення, перефразуючи Геродота, співця кобилиць»[2]. Видання «Гілеї» 1914 р. «Молоко кобылиц», «Творіння В. Хлєбникова», «Вовче сонце» (себто місяць) Б.Лівшиця належать не тільки до російської, а також і до української культури, і то не лише територіяльно. Бурлюк і Хлєбников (з українського роду Вербицьких) писали поезії і прозу мовою російською з українізмами, близькою до тієї, що нею писали і Гоголь, і Шевченко, і Сковорода. Свій літературний футуризм пародійсність, інверсії, неологізми, вели вони від українського бароко і романтизму. Приміром, 4-ий парус повісті Хлєбникова «Діти Видри» зіткано з козацького фольклору. У тому розділі, названому «Смерть Паливоди», процитовано одчайдушну козацьку кпину:
Славни молодцы паны запорожцы.
Побачили воны цаплю на болоте.
Отаман каже: «От же, братцы, дивка!»
А осаул каже: «Я з нею кохався».
А кошевой каже: «А я и повинчався».
Книжки «Гілеї» ілюстровано братами Бурлюками, а також Екстер (Григорович) та її ученицею К. Васильєвою. «Творіння Хлєбникова» прикрашено магічними малюнками Д. Бурдюка в дусі неолітичної трипільської культури: схематично зображені коні утворюють спіральну композицію, нескінченну у своїм рухові і вібрації, позбавлену поняття «гора і діл» (космізм!), невагому і нематеріяльну. Варварський примітивізм зухвальця Бурлюка сусідить у тих виданнях з вищою математикою кубофутуризму в малюнках київської парижанки Екстер, приятельки Пікассо, Архипенка, Брака, Богомазова, Малевича. її фронтиспис до «Вовчого сонця» спалахує кристалічними формами, що з них утворюються наче й квіти, пружкі, гнучкі, буйні. При всій європейській екзотичности це «проізросталище» не приховує своєї кревности з мистецтвом селянської орнаментальної мальовки, в якій, як це добре знала Екстер, закарбувалися біологічні ритми Життя та ідея Світового Розквіту.
Давид і Володимир Бурлюки “Стрелец”, 1915 р.
Закони ритмічного формоутворення (динаміка повторів та інтервалів, чіткість різких контрастів), відкриті і сформульовані кубістами и футуристами, надихнули О. Богомазова на створення шрифтової обкладинки та оригінальних ініціяльних літер до власної рукописної книги-трактату «Живопис та елементи», 1914. Кожна літера наче рветься з пут одноманітности, обстоюючи своє право на неповторність. Діти однієї матері – лінії, вони навдивовижу індивідуальні, наділені неповторним характером і власним енергетичним запасом. Є літери рвійні, є флегматичні, гордовито випростані чи покірливо похилі, по-їжацькому гострі, а чи по-жіночому округлі, є голостисті, є тихі. Слова «Живопис та елементи» блискавками спалахують на білій просторіні аркуша, натомість ім’я автора «Олександрр Богомазов» скромно тримається поземлі (якщо ужити термінології іконопису, пластичний код якого добре знав наш футурист).
Давид і Володимир Бурлюки “Затычка”, 1913 р.
Динамічний той стиль народився у середовищі урбаністичному. Художники Києва і Харкова віддавали свої враження рвучкий “бігорухом” ліній і напруженими кольорами. Загострене сприйняття зауважило рухливість навіть у статичному предметі: «Подивіться на наші кам’яні ящики-будинки,: і ви відчуєте посилений рух маси догори. Придивіться тепер до старенького одноповерхового будиночка на кілька кімнат, і ви почуєте, як тулиться цей будиночок до землі, яким боязким і непомітним є його рух догори й як, навпаки, він хоче повзти увсібіч. Чому ж так чиниться? Тому що лінії височин цих будинків розвинуто по-різному» (О. Богомазов. Живопис та елементи),[3] Кінетичні мотиви (рух авта,- потягу і т.п.), контрастові зіставлення, зсуви форм – прикмети кубофутуризму. Безнастанне обертання геометричних кольорових площин – ознака супрематизму. І те і друге І9І5-І9І6 р. стало надбанням селянських художників двох кустарних пунктів у селах Вербівка і Скобці (Київщина і Полтавщина), де вишивали і ткали килими за ескізами Малевича, Екстер, Н. Генке, О. Богуславської, І. Пуні. Авангардизм в Україні одвойовував усе нові пляцдарми.
Василь Чекригін. В. Маяковський Я., 1913 р.
1918 рік. Олександра Екстер підготувала до друку антологію футуризму «Гермес», яка вийшла у світ лише квітня 1919 р. Проект кольорової обкладинки виконала вона у стилі тих супрематичних мальовок, які подавала до вишивання у Вербівку та Скобці. Сей твір уперше оприлюднено 1989 р. у каталозі вистави «Dada i constructivism» мистецтвознавцем А. Наковим. Перед нами безпредметна композиція, важка як астероїд, що безупинно обертається у пекельно чорному безмежжі, Гострокутні площини, з яких сконструйовано композицію, силою своєю зігнули, як підкову, чіткий наголовок «ГЕРМЕС».
Олександр Богомазов. Живопис та елементи, 1914 р.
До Києва з голодної Півночі посунула інтелігенція з усенької Росії. Зібрався докупи квіт української культури. Утворилася Українська академія мистецтв з блискучим складом професури сецесійної орієнтації, серед них книжниками були Г. Нарбут, В. Кричевський, М. Бойчук, М. Жук. Поряд з Академією – кубофутуристична майстерня декоративного мистецтва на чолі з Екстер (до книги тут бралися Петрицький, Ковжун, Меллер…) Між стилізаторами та авангардистами точиться змагання. Майстер гри-дражнилки Анатоль Петрицький пародіює захоплення нарбутівців вигадливим скорописом 17 ст., зробивши шрифт на обкладинці книг М.Семенка нарочито малочитабельним («П’єромертвопетлює» і «Block-notes»Київ, вид. «Флямінго», 1919 р. )
Микола Кульбін “Стрелец”, 1915 р.
У спогадах про літературу часу громадянської війни О. Корж пише: “До рук спіймалася досі не помічувана невеличка книжечка, на якій я не без зацікавлення зупинився і, доклавши певних зусиль, розшифрував її мудру назву:
Михайль
Семен
Коп’єрометво
Петлює»[4]
А. Петрицький. Обкладинка книги М. Семенка “П’єро мертвопетлює. Київ, 1919 р.
Нарбут той текст написав би вишукано, як ієрогліф на шовку, скоропис Петрицького бринить як первісний клинопис, як «архаїчна атавіза». Петрицький бунтує проти інтимности і вишуканости сецесії. Біля Нарбута він почувається як хвацький Арлекін біля молитовно серйозного П’єро. Захоплений баламутством семен-кової «деструкції», Петрицький примушує літери наголовку качатися і крутитися.
Георгій Нарбут. Видавнича марка, 1919 р.
Доля звела молодого Анатоля з Георгієм Нарбутом у часописі «Мистецтво» 1919-20 рр. Нарбутові титули і заставки звучали урочистим пеаном на славу бароко і клясицизму. У порівнянні з цією розкішністю й артистизмом, з тією вишуканістю лінійного розчерку, малюнок Петрицького на обгортці «Мистецтво» міг видатися грубуватим і елементарним. Але промовляв він настільки заклично й енергійно, що Нарбут, цей «гербів і емблемат живописець», як він жартома називав себе, не встояв перед футуристичною спокусою. Навіть його шрифти, нещодавня зона урочистого спокою, перетворилися на струмінь високої напруги. Барочні літери видавничої марки ВУЛК (Всеукраїнський літературний комітет), вписані в рямцю, округлу, як писанка, звихрено напружилися, видовжилися, переплелися одна з одною і звивистістю своєю нагадали блискавицю.
Марія Синякова “Леторей”, 1916 р.
На ту пору Нарбут близько зійшовся з ліваками – Курбас, Семенко, Тичина, – у державних і мистецьких інструкціях України працював пліч-о-пліч з Л. Лисицьким (автором ілюстрацій до українських казок – Київ 1919), Меллером, Екстер, Богомазовим. Й у творах Нарбутових з’являється геометризм, сучасні нервові ритми, урбаністичні мотиви. В аркушах 1919-20 м’яка інтимність кольору поступається перед натиском енергійної соковитої плями, а вишуканість почерку заступається динамічною композицією. Перед ним постає питання: чи оспівувати мертву велич старовинних садиб чи услід за Тичиною складати «новий псалом залізу». Нарбут обирає третє: аристократичних героїв любої давнини він перевтілює в образ робітника.
Кінець першої частини.
Дмитро Горбачов
професор, історик мистецтва, дослідник українського авангарду
Марія Синякова. “Асеев. Зор”, 1916 р. 
Василь Єрмилов. В. Хлєбников “Ладомир”, 1920 р. 
Василь Єрмилов. Ілюстрації 1920 р. 
Василь Єрмилов. Розгортка 1920 р. 
Василь Єрмилов. Обкладинка 1919 р. 
Василь Єрмилов. Ескіз обкладинки до видання “Інтернаціонал. Переклад для хору О. Костальського”, 1920-1921 рр. 
Борис Косарєв. Обкладинка, 1919 р. 
Борис Косарєв. Інтернаціонал, 1920 р. 
Борис Косарєв. Обкладинка, 1921 р. 
Борис Косарєв. Ілюстрації, 1922 р. 
Борис Косарєв. Обкладинка, 1918 р. 
Борис Косарєв. Шрифтова композиція, 1918 р.
[1] 1. Микола Бутович. Монографія. Нью-Йорк, Слово, 1956., ст.11-12.
[2] Бурлюк Д. Зі спогадів футуриста. З рукопису «3а 40 літ. 1890-1930». ГПБ, Спб, ОР, ф-552 № 1, стор. 204, 209.
[3] Рукопис зберігається у ЦДАМЛМ України, Київ.
[4] О. Корж. Перший етап. «Нова генерація», № 1, 1930. С. 23.