Художниця українського походження Оксана Ватерфол живе та працює в Австралії. Вона отримала диплом красних мистецтв Технічного інституту Лісмора, учасник дюжини виставок, здобула низку нагород. У запропонованій рецензії Шарні Волф Ви знайдете необхідні пояснення до творів художниці, що викликають не тільки «орієнтальні», але й «орнаментальні» асоціації, зокрема, з українською вишивкою. У її рисунках в’язанка умовних символів, універсальних значень поступається місцем конкретним соціальним зв’язкам художниці.
Виставка художниці Оксани Ватерфол «Персональна геометрія» складається із серії деталізованих малюнків. Кожен твір виявляє сформованого митця та, водночас, дає глядачу можливість делікатного проникнення у спосіб сприйняття художницею стосунків між людьми у її житті.
Дещо з життя
Оксана Ватерфол благословенна чарівним ім’ям, що у перекладі з англійської означає «водограй» (прим. перекл.). Не зважаючи на її чималий доробок, таке ім’я саме собою легко запам’ятовується та викликає в уяві захоплюючі асоціації.
Її мама українка, батько – австралієць, родом з Англії. Оксана розпочала свій творчий шлях у Мельбурні. За прикладом мами вона починала з художньої кераміки, а потім зайнялася графічним дизайном. Після народження дітей вони з чоловіком переїхали на північ, сподіваючись забезпечити нащадкам простір для розвитку там, де є потужне відчуття громади з усіма позитивними асоціаціями, які вона викликає – безпека, гармонія та дружба. Майже п’ять років тому вони оселилися в еклектичному містечку Муллумбімбі (штат Новий Південний Уельс), на північному узбережжі. Це невелике село, одного разу, назвали «найбільшим маленьким містечком Австралії», що відоме непровінційними поглядами своїх мешканців.
Географічні зміни, спричинені переїздом, мабуть, вплинули на теперішній мистецький доробок Оксани більше, ніж вона може здогадуватися.
Орнаменти з постатей
«Персональна геометрія» – це перша виставка художниці після закінчення Технічного інституту Лісмора (TAFE), де вона отримала диплом красних мистецтв з відзнакою. Виставка нараховує сім малюнків на конкретну тему, виконаних олівцем на великих аркушах целюлозного паперу.
У творі «Матері та Батьки» художниця спирається на зразки і повтори, знайдені в геометричних візерунках ісламського мистецтва. Ці малюнки сповнені симетрії, балансу та гармонії. Оксана намалювала своїх друзів, дітей і родину поруч з їхніми «улюбленими речами». Малюнки розходяться з центру або ядра композиції. На відміну від традиційних ісламських творів, в Оксани головним засобом постає людська фіґура. Що більше приглядаєшся до роботи, то сильнішим стає відчуття візерунку. Спробуйте уявити ці мініатюрні портретні малюнки як декоративні плиточки на стінах храму. Тут портрети переходять в абстракцію і видаються вже чимось інакшим, ніж виглядали зблизька.
Фіґури Оксани крихітні. Вона мовчки погоджується, що є людиною дуже акуратною і їй пасує опрацьовувати маленькі деталі. У найбільшій композиції «Два тижні» вона задокументувала кожну особу, з якою мала значимі контакти протягом цього періоду. Робота являє собою низку застиглих в часі миттєвостей. Центр великого аркушу перетинають її сусіди, діти, друзі, навіть пес та інші люди, з якими вона бачиться щодня, створюючи мереживо із неймовірної деталізації, яке слід розглядати зблизька.
Твір «Вишивка» розповідає подібну історію про велику родину, але цього разу фіґури розміщені поряд, у спосіб, яким лягають нитки у вишивці хрестиком. Це портрети людей, з якими художниця будує стосунки, де кожна особистість має своє важливе значення, як вдома чи в громаді, так і в глобальному світі.
Відомий австралійський пісняр Пол Келлі пише свої твори про людей у щоденних ситуаціях – це є однією з причин, чому ці композиції адресовані багатьом та залишаються популярними. Одного разу репортер запитала Келлі, чи його роботи звертаються до звичайних людей Австралії? Він одразу ж відповів, що «я не знаю звичайних людей, а ви?» Малюючи «звичайних» та працюючи із маленькими фіґурами, Оксана піднесла предмет свого зображення в розряд виняткових. Ми живемо в світі, де знаменитості цінуються за власну зірковість та славу, незважаючи на їхні характерні риси чи людські чесноти. Постаті Оксани поціновані такими, якими є. Вони не потребують слави чи уваги преси, адже почуття власної значущості є самодостатнім.
Друзі дітей художниці дуже хотіли потрапити до малюнку «Юнки та Юнаки». Зобразивши підлітків у щоденному вбранні поруч із відомими іконами, Оксана підтвердила їхню значимість та роль як у групі, так і в ширшому світі. Згодом малюнки стануть документами соціальної історії.
Коли звичайні стають винятковими
Твір «Вишивка» розповідає подібну історію про велику родину, але цього разу фіґури розміщені поряд, у спосіб, яким лягають нитки у вишивці хрестиком. Це портрети людей, з якими художниця будує стосунки, де кожна особистість має своє важливе значення, як вдома чи в громаді, так і в глобальному світі.
Відомий австралійський пісняр Пол Келлі пише свої твори про людей у щоденних ситуаціях – це є однією з причин, чому ці композиції адресовані багатьом та залишаються популярними. Одного разу репортер запитала Келлі, чи його роботи звертаються до звичайних людей Австралії? Він одразу ж відповів, що «я не знаю звичайних людей, а ви?» Малюючи «звичайних» та працюючи із маленькими фіґурами, Оксана піднесла предмет свого зображення в розряд виняткових. Ми живемо в світі, де знаменитості цінуються за власну зірковість та славу, незважаючи на їхні характерні риси чи людські чесноти. Постаті Оксани поціновані такими, якими є. Вони не потребують слави чи уваги преси, адже почуття власної значущості є самодостатнім.
Друзі дітей художниці дуже хотіли потрапити до малюнку «Юнки та Юнаки». Зобразивши підлітків у щоденному вбранні поруч із відомими іконами, Оксана підтвердила їхню значимість та роль як у групі, так і в ширшому світі. Згодом малюнки стануть документами соціальної історії.
Дух громади
Роботи Оксани також заглиблюють нас в іншу сучасну дилему. Сьогодні наші стосунки вже не ті, що були раніше – ми працюємо, купуємо і соціалізуємося онлайн і, як наслідок, багато з нас не знають своїх сусідів. Люди в малюнках Оксани знають один одного «на общинний лад». Звісно, у маленькому містечку слово «громада» (община) не завжди має тільки позитивні конотації. Це може означати і обмеженість, нетолерантність та зарозумілість. Але кожному з нас притаманні гідність і чесноти — як видно з малюнків для яких художниця послугується фотографіями, портретовані загалом виявляють свої позитивні риси.
Оксана вважає себе скромною людиною, а процес фотографування для неї постає певним викликом. Проте вона зізнається, що це стало одним з найулюбленіших моментів художнього процесу. Внаслідок її творчих задумів виникають нові цікаві стосунки, оскільки люди радо позують для фотопортретів. Без сумніву, Оксана матиме велику і прихильну місцеву аудиторію на відкриттях виставок, адже її роботи сприяють підсиленню цінностей громади!
Хоча для Оксани це і не початок творчої стезі в рисунку, але з «Персональної геометрії» випливає, що вона вже – вочевидь! — знайшла собі комфортну нішу у цьому мистецтві.
Шарні Вулф,
переклад Б. Ворона