Відомо, що циклічність природи сучасного мистецтва проявляється, насамперед, в озиранні назад. Тому інколи ностальгія за минулим є поштовхом до позитивного розвитку в майбутньому. Наразі сучасне програє минулому – ВОНИ овіяні романтикою й залишаються ВЕЛИЧНИМИ І ВІЧНИМИ, а МИ вражаємо НЕРОЗУМІННЯМ та ЖОРСТОКИМ ПОВОДЖЕННЯМ…
- Концепт-ідея: Оксана Романів-Тріска.
- Реалізація: Оксана Романів-Тріска, Андрій Кісь.
- Фото: Андрій Кісь.
23 вересня 2014 р. у Львові в галереї ІКОНАРТ відкрилася фотовиставка під назвою «ВІКНА». Експозиція є нетиповою – фото Андрія Кіся, на яких фіґурують надмогильні пам’ятники з закинених сільських цвинтарів, показані крізь призму ВІКНА – старої відпрацьованої віконної рами.
Виставка розставляє дещо інші акценти: вона не містить елементів художньої вправності (у прямому значенні), гламуру, імітації чи повтору. Це скоріше РЕДІ МЕІД з елементами колажу, проте по-українськи.
Об’єктами є демонтовані вікна зі старих львівських будинків, оформлені у вигляді картин. Зі звороту під скло підкладені фотографії меморіальної скульптури, які для виразності підсилені мальованими обрамленнями. Задум такого подання є історично обгрунтованим – у ХІХ ст., з появою доступного скла, подібний спосіб використовували для оформлення релігійних зображень. Графічні видруки підкладали під скло та обрамлювали, а для урізноманітнення скло зі звороту орнаментували й частково кольорували. Таким чином створювали недорогі тиражовані ікони, призначені для домівок.
Роль авторів у даному випадку – це роль медіаторів. Вони виступають посередниками між невідомими народними майстрами, що виконали кам’яні скульптури, вже створеними образами святих та пам’яттю про предків. Стан сфотографованих артефактів засвідчує нашу спільну характеристику – БЕЗПАМ’ЯТСТВО та БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. Вираз «цінності – це те, як ми діємо, коли нас ніхто не бачить» оголює нашу сутнісну деформацію, наповнену БАЙДУЖІСТЮ. Варто наголосити на певному соціальному спрямуванні проекту – з його допомогою хотілось би привернути увагу громадськості до збереження меморіальної пластики, яка знищується часом і нашим безчинством, ну і принагідно – до дерев’яних вікон, які нещадно виламують, замінюючи пластиковою імітацією.
Оксана Романів-Тріска
