Різдво в українському образотворчому мистецтві

Один із перших збережених образів Різдва Христового в українському мистецтві ми можемо знайти на полях пергаменту Київського псалтиря датованого ще 1397 роком. Невідомий автор (-и) органічно доповнив текст 301-ю ілюстрацією, які відповідають змісту манускрипта. Постаті святих настільки малі по відношенню до букв, що здаються іграшковими. А щоб малюнки не нагадували копії з монументального живопису чи ікон автор ілюмінацій уникає зображень у рамках чи на кольоровому тлі. Вони наче оживають на великих маргінесах, спеціально відступлених автором священного тексту заради ілюстрацій. Талановиті мініатюри свідчать: невідомі творці мали у розпорядженні численні зразки з ілюстрованих рукописів, Євангелій, псалтирів, їхнім очам відкривались мозаїки, фрески та ікони давньоруського Києва.

“Різдво Христове” в псалтирі повторюється тричі та виконане за традиційною іконографією: на тлі знаходиться скелястий пейзаж, посередині — печера, Марія напівлежить на ложі з тканини, а маленький Спаситель в пеленах на кам’яному ложі, над ним схилились віл та віслюк. На першій за рахунком мініатюрі ліворуч до Ісуса підходять волхви, праворуч зображений пастух, Йосиф дещо віддалік міркує на самоті, а внизу — сцена купання Ісуса. Над скелями написані ангели, а під умовним зображенням неба напис: “Р(о)ж(дес)тво Г(оспод)а н(ашо)г(о) Іс(уса) Х(ри)с(та)”.

Невідомий автор поєднує графічну техніку, яка проявляється у ламаних лініях драперій та чітких контурах постатей і елементів пейзажу, а також використовує деякі живописні прийоми. В ликах, не дивлячись на крихітні розміри, тонкими рухами пензля зі світлою фарбою виявлено об’єм обличчя, а також промальовано тіні. Колорит теплий: можемо побачити різноманітні відтінки охри, рожевий, оливковий, синій та чорний кольори. Одяг святих розписаний золотим штрихуванням — так званим асистом.

Не менш давні зображення Різдва в іконописі. Одним з найраніших сюжетів є “Різдво Христове” з середини XVI ст., на іконі з с. Трушевичі Старосамбірського р-ну, Львівської обл. Образ Різдва виконаний за традиційною візантійською іконографією, він оточений клеймами із сюжетами життя Богородиці: “Благовіщення”, “Собор Богородиці”, “Стрітення” та інші. Ікона сповнена прихованого від стороннього глядача символізму.

Перше, що впадає у вічі — це значно більша, стосовно інших на іконі, постать Богородиці. Це так звана ієрархічна перспектива — принцип різномасштабності, коли важливіших за значенням зображуваних виділяли масштабом. Дія образу відбувається на тлі скелі, яка символізує також і Христа. Богородиця лежить на червоній тканині із зав’язаними на кінцях вузлами — це символ непорочності. На лику Марії, яка відвернулась від Ісуса Христа, помітна зажура, однією рукою Вона прикриває вуста. Такий жест символізує таїнство Рідзва Христового.

Маленький Ісус лежить наче у печері-гробниці і сповитий так, як загортали тіла померлих у саван. Це символізує призначення Христа, який добровільно прийняв страждання і смерть на хресті, щоб показати велику любов Бога до людей, котра готова на найбільшу жертву — померти заради них, щоб дарувати їм життя вічне.

Над Ісусом зображено вола та віслюка — тварин, яких ототожнюють з ізраїльським народом та язичниками. Збоку знаходяться постаті трьох волхвів. Хоч на цій іконі дари волхвів не роздивитись, але в пізнішій іконографії можна побачити, що вони принесли Ісусові золото, ладан та смирну. Золото — подарунок Ісусові як справжньому Царю, Тому, Хто явив людству світло істини. Кадіння ладаном — пахучою смолою з приємним ароматом — символізує собою щиру молитву, тобто “пахощі” любі для Бога, а також духовний аромат благодаті Божої. Смирна — це бальзам, яким змащували тіло покійника, готуючи його до погребіння. Це дар був прообразом великої й смиренної Жертви.

Образ Різдва в іконописі постійно розвивався. Візантійський канон поступово відходив, на зміну йому приходили європейські традиції. У ХVI – XVII ст. в сценах з’являється більше реалістичних рис, в іконах “Поклоніння волхвів” дія відбувається не на фоні скелі, а на тлі стайні, на взірець тієї, яку малювали у католицьких образах. В сцені вітання трьох царів один із них цілує ніжку Христа. Зазвичай, Богородиця сидить на троні з Христом, Йосиф вітає прибулих царів. Постаті на іконах зображали в одязі, який носили сучасники іконописців, царів писали в лицарських обладунках.

Ще одним цікавим образом у малярстві свята Різдва стала ікона “Поклоніння пастухів”. Подібний образ можна побачити в унікальній пам’ятці українського іконопису доби пізнього ренесансу та раннього бароко — Богородчанському іконостасі авторства Йова Кондзелевича. На передньому плані традиційно зображено Богородицю, що сидить з Христом, Йосифа та пастухів, котрі прийшли вітати новонародженого. На тлі — пейзаж, вдалині під міськими мурами розгортається сюжет убивства немовлят у Вифлиємі за наказом Ірода. Зверху подібних до неї ікон, зазвичай, писали ангелів серед хмар, що тримають стрічку з написам “Слава вовишніх Богу”.

На початку XVIII ст. з’являються образи Різдва стають більш розповідними та менш символічними. Твори нагадували європейський бароковий релігійний живопис. Празникова ікона “Різдво Христове” з іконостасу Успенського собору Києво-Печерської лаври 1729-го року — досконалий зразок українського барокового сакрального живопису. Цей твір належить майстерні Києво-Печерської Лаври, яка у ті роки перебуває у розквіті. З-поміж видатних митців майстерні варто відзначити Феоктиста Павловського, чиїми роботами захоплювалися й іноземці. В Успенському соборі, як відомо, працювали автор іконостасу Михайлівського Золотоверхого собору Стефан Лубенченко (Лубенський), чернігівський живописець Яким Глинський. Оплачував відбудову храму гетьман Іван Скоропадський.

Сцені “Різдва Христового” з Успенського собору притаманна вільна побудова складної багатофігурної композиції, одяг і лики детально і об’ємно промодельовані. В характері пастухів, які вклоняються Ісусові помітне звертання до “кужбушків” — альбомів із західноєвропейськими гравюрами на релігійну тематику, які слугували взірцями українським іконописцям. Дія ікони з собору відбувається серед дещо стилізованих та фантастичних архітектурних декорацій. Діва Марія та Йосиф зображені в просторій одежі рожевих та оливкових кольорів із золотим полиском. Богородиця відслоняє пелена, аби показати пастухам Спасителя. Від його німбу розходяться довгі промені сяйва: прямі та хвилясті. Цікаво, що пастухи праворуч на композиції одягнені за європейською модою XVI-XVII століття.

В іконах Різдва у той час також зображали й різночасові сцени з життя Христа. Народні майстри включали в біблійні сюжети елементи сучасного їм життя. У ХІХ столітті образ Різдва в українському мистецтві, вслід за пануючим в сакральному живописі нуртом академізму, набуває рис світської, жанрової сцени: Богородиця пеленає Ісуса Христа, а над ними схилився Йосиф. Постаті вбрані у довгі вільні драпіровані одежі на зразок тих, які зображали в античному мистецтві.

У світському українському живописі з другої половини ХІХ століття та до 20-х рр. ХХ ст. найпопулярнішим різдвяним мотивом став сюжет колядування. З введенням християнства в Україні у Х ст. Різдво було поєднано з місцевими язичницькими святкуваннями повернення сонця або початку землеробського року. Дохристиянська назва свята — Коляда. Колядка — ритуальна різдвяна пісня, чиї корені теж сягають дохристиянських часів. У них можна простежити культ сонця і предків, поклоніння природі, віру в магічну силу слів. У колядках оповідались сцени з сільського життя і виражались прагнення доброго врожаю, багатства, щасливої долі та здоров’я. Поезія колядок захоплювала своєю мистецькою виразністю, до неї звертались відомі поети, композитори, зокрема М. Лисенко, М. Леонтович, Д. Січинський.

Полотно “Колядки в Україні” 1864 року пензля Костянтина Трутовського — характерна жанрова картина XIX століття, виконана в реалістичному академічному стилі. Художник навчався у Петербурзі, жив і працював у Харківській та Курській губерніях. Значний вплив на художника справила творчість Тараса Шевченка. К. Трутовський брав участь у створені робіт серії “Живописна Україна”, яку після Т. Шевченка продовжив Лев Жемчужников. К. Трутовський власним живописом документує сцени з життя селянства Слобожанщини. “Колядки в Україні” стали першою картиною з циклу живописних творів на тему українських народних звичаїв. Сюжет вимагав багатофігурної композиції, з чим митець чудово впорався. В картині представлено три групи персонажів, їх пози, жести та емоції зображені досить переконливо. Праворуч, найближче до глядача, група колядників, і наймолодших, і старших, отримує через прочинене вікно гостинці від господині. Ліворуч — гумористична сценка: молодий парубок упав на санчата, а одна з двох дівчат біля нього готується поцілити в хлопця величезною сніжкою. Вдалині ще один гурт колядників зібрався навколо вікна господи. Перспективу сільських стріх увінчують верхи дерев’яної барокової церкви. Творчість художника користувалася популярністю та справила вплив на наступні покоління українських митців: С. Васильківського, М. Пимоненка, І. Їжакевича, О. Сластіона та інших.

Видатним твором на різдвяну тематику є полотно “Колядки” Миколи Пимоненка, яке він намалював у другій половині 1880-х рр. Твір зберігається у Донецьку, в обласному художньому музеї. М. Пимоненко здобув художню освіту в іконописній школі Києво-Печерської Лаври та в Петербурзькій академії мистецтв. Він повернувся в Україну, де займався викладацькою роботою в Києві. У полотні “Колядки” відчувається близькість ідеям Товариства пересувних художніх виставок. За рекомендацією Іллі Рєпіна художник виставляв твори на виставках передвижників, а згодом приєднався до цього цього руху.

Для передвижництва характерний так званий критичний реалізм — прагнення відійти від умовностей офіційного академізму, натомість показувати правдиве життя народу з демократичних позицій. У творах митців знайшли відображення тогочасні ідеї народництва.

На картині М. Пимоненка “Колядки” ми бачимо не прикрашений чи ідеалізований фольклорний мотив, а типових виконавців колядок того часу — малих хлопчаків, які завітали до небагатої міщанської оселі. Митець зафіксував момент співу, впадає у вічі невибагливий дитячий одяг, пічка з відколеними кахлями на якій розмістилось скромне начиння, настрою роботі додає постать хлопця в гурті колядників, який не співає, а зігріває замерзлі руки. Здається, що незлагоджена поліфонія стихійного хлопчачого хору лунає із картини.

Полотно намальоване у вільній широкій манері, тепло різдвяної зірки в руках колядника контрастує з холодним колоритом інтер’єру приміщення. Художник прагне передати індивідуальність персонажів. Саме з кінця 1880-х років М. Пимоненко найбільше починає звертатись у творах до життя звичайних українців.

Представник національного реалістичного живопису другої половини ХІХ ст. — початку ХХ ст. Сергій Васильківський теж не оминув тему Різдва. “Колядники” митця — це данина захопленню українським фольклором та давниною. Дорослі й малі колядники завершили виконання різдвяних пісень і чекають поки господиня наповнить гостинцями торбину одного з учасників гурту. Художник, як і більшість його талановитих наддніпрянських ровесників, навчався в Петербурзькій академії мистецтв. Після закінчення академії С. Васильківський зміг помандрувати Європою, деякий час жив у Франції, де вподобав творчість барбізонців. Його приваблювала епічність та професіоналізм художників цього напрямку, у Каміля Коро він перейняв м’яку манеру письма та прийоми зображення туману. Очевидно, що художник також був знайомий з доробком французьких імпресіоністів. У роботі “Колядники” ми бачимо майстра не тільки цікавих сюжетів, але й погодних ефектів: світло різдвяної зірки делікатно розсіюється в навколишній імлі, над зимовим сільським пейзажом панує тиша.

“Коляда” Олекси Новаківського — постімпресіоністичний за стилістикою твір. Естетика роботи схиляє до думки, що йдеться не про саму коляду чи святкову традицію, а про образ української вроди — на полотні зображені три співаючі жінки в національних вбраннях. На їхніх обличчях виграють рум’янці, відблиски світла з приміщення та кольорові тіні, погляди їхні звернені в книжку, з якої ті співають. За ними знаходиться вікно у якому ми бачимо зимовий пейзаж. Олекса Новаківський — автор численних жіночих портретів, створених в неповторній експресивній стилістиці. Загалом, в його творчості образ жінки як заступниці України, матері-берегині займає чільну роль.

Стилістичні рамки різних “ізмів” не можуть відобразити вповні неспокійну динамічну манеру мазка та багатий колорит художника. Олексі Новаківському вдалось органічно поєднати українське мистецтво з європейськими художніми напрямками кінця ХІХ — початку ХХ століття: модернізмом, неоромантизмом, символізмом та експресіонізмом. Уродженець Тернопільщини Олекса Новаківський навчався у відомих польських художників Яна Матейки, Леона Яна Вичулковського, Юзефа Унієжицького, на майстра вплинула манера Яцека Мальчевського. Завдяки інвестиціям митрополита Андрея Шептицького, який створив для майстра у Львові всі умови, талановитого Олексу Новаківського вдалось повернути з Польщі до України та української тематики. На початку 20-х рр. Олекса Новаківський очолив у Львові митецьку школу, яка впродовж десятиліття давала фахові знання молодим художникам, прививала національно-культурну орієнтацію.

Естетика модерну захоплює не тільки мистецтвознавців та критиків, персонажі картин Густава Клімта, Альфонса Мухи чи Федора Кричевського (відомий триптих “Життя”, що експонується в НХМУ) щоразу з’являються у продуктах масової культури. Вибагливі лінії, ритмічні орнаменти, яскраві барви… Чи можна уявити українське Різдво в стилі модерн? Завдяки унікальній графіці художниці Олени Кульчицької — можемо. Її твори 20-30-х років були не менш відомі українському загалові за пухкі дитячі образи Євгенії Гапчинської сьогодні. Так трапилось тому, що мисткиня творила у сферах пов’язаних із поліграфією: її графіка з’являлась у книгах та періодиці, вона створила естампні малюнки для поштівок та екслібрисів. Мистецьким дивом називали її оформлення твору І. Франка для дітей “Лис Микита”.

Вишуканий модерновий стиль художниця розвинула у Відні, де з 1903 до 1908 року навчалась у художньо-промисловій школі. Її вчителями стали відомі в Австрії Герман Геллер, Антон Кеннер, Франц Ціжек. У ті часи у столиці імперії Габсбургів панувала так звана віденська сецесія. Після навчання О. Кульчицька здобула першу премію Торгово-промислової палати Австрії за скриньку в техніці емалі. Стипендія дала змогу подорожувати Європою, вона працювала деякий час на березі Ла-Маншу. Проте повернулась і присвятила себе Україні. Головною темою творчості став народ, його історія та традиції. Майстриня подорожувала Україною, вивчала побут селян, пам’ятки, одяг, витвори декоративно-ужиткового мистецтва. Однак О. Кульчицька не захоплювалась орнаментами чи деталями зображуваного, її манера була лаконічною: точний та вишуканий рисунок, композиція у станкових творах часто нагадувала монументальну, виразні національні символи. Вважають, що саме Кульчицька власним доробком змогла утвердити серед української громадськості цінність графіки як виду мистецтва через поліграфічні засоби: художниця займалась складними в технічному плані техніками офорту, лінориту, деревориту, літографії та монотипії. Їй належить започаткування в Україні традиції кольорового естампу. (Естамп (від фр. Estampe) — загальна назва творів друкованої графіки, тобто відбитку на папері з друкарської форми, виконаної в техніці гравюри тощо.)

У графічному творі “Ангели співають” О. Кульчицької ми бачимо новаторський підхід до зображення теми Різдва. Ангели, що злетілись до народженого Спасителя, утворюють своїми крилами ритмічний малюнок, своєрідний орнамент. Їх контур нагадує вхід до печери, адже саме в печері, за священним писанням Христос воплотився. Колір плаща Богородиці, який ще називають гіматієм, та тло графічного твору виконані у національних барвах, пірамідальний об’єм гіматію Діви Марії перегукується із силуетом сонму ангелів. Спаситель зображений не у яслах чи на кам’яному ложі (як це прийнято писати на старих українських чи візантійських іконах), а на возі, декорованому так званим вазоном — орнаментальним зображенням дерева життя. У 20-30-ті рр. ХХ ст. у Галичині подібне новаторство знайшло вираз і в поезії Богдана-Ігоря Антонича, який є автором відомої нині колядки: “Народився Бог на санях в лемківськім містечку Дукля…”.

Загалом, національні риси релігійних образів — поширене у християнському світі явище. Приміром, на іконах Юліана Панькевича Богородиця з дитям постає в національному строї (с. Борщів, іконостас 1896 року). Повертаючись до творів Олени Кульчицької, варто зазначити особливу деталь її манери — мисткиня спроможна кількома кольоровими плямами та контурним рисунком досягти об’ємності, світло-просторового виразу в зображенні. Робота “Три царі” створена в кращих традиціях європейського модерну. До Богородиці з немовлям, яка сидить на троні, підходять три волхви, вони зображені в профіль. Їхні постаті умовні та стилізовані, довгі плащі забарвлені в чисті локальні кольори, акцент звернено на орнаментування їх одягу. Заради більшого контрасту, сцена відбувається на чорному тлі. Богородиця, на відміну від волхвів, намальована у три-чверті, а не профіль. Обрамляє поштівку орнамент у вигляді повторюваної Вифлиємської зірки. Подібний малюнок із поштівки запросто може бути перенесений на стіни та перетворитися на монументальний твір — стилістика О. Кульчицької перегукується із настінними розписами Яна Генрика Розена у Вірменській церкві у Львові.

Надзвичайно зворушливими є повстанські різдвяні поштові картки 40-х — початку 50-х років. У них тема Різдва Христового та визвольної боротьби поєднані через мистецтво. У сюжетних образах ми бачимо вояка на варті чи підрозділ УПА в горах на марші, вдалині село із цервою, а на небі — Вифлиємська зірка. На іншій — діти-колядники завітали у повстанський табір, або троє повстанців біля свічки в наметі на снігу, трембітар із рушницею над карпатським пейзажом. Траплялись історичні образи: Б. Хмельницький, давньоруський князь та упівець на тлі Києво-Печерської Лаври. Сповненою символічного змісту є моторошна робота невідомого автора на якій зображені бараки концтабору, а над ними два силуети — темні тіні вояків — повстанський вертеп. Більшість цих творів не містять даних про автора. Вони видані Пресовим Бюро Закордонного представництва Української Головної Визвольної Ради у другій половині 40-х років. Авторами малюнків вважають відомого українського художника Едварда Козака, а також Мирона Білинського.

Ці поштівки є не просто масовим тиражованим матеріалом, у цих лаконічних витворах глядач може побачити і відчути настрій та обставини у яких вояки УПА зустрічали християнське свято, яке прийнято святкувати в родинному колі у теплій оселі та при багатому столі.

У 1985 році в Нью-Йорку, США, український художник-емігрант Петро Холодний (молодший) виконав надзвичайно виразний модерністичний образ Різдва Христового. Зображення привертає увагу лаконічністю та, заразом, ефектним контрастом чорних, червоних та золотих кольорів. Композиція побудована таким чином, що око, мимоволі, спірально, рухається в центр твору, де у яслах лежить маленький Спаситель. Вишукана гра елегантних ліній, дзвінкі ритми кольорових акордів вибудовують загальну гармонію образу. Це малюнок досвідченого митця, який створював його у віці 83-х років. Петро Холодний — один з найвизначніших митців ХХ століття. Сакральне мистецтво в його творчості займає чільне місце, адже він створив власну неповторну іконографію. Вирізняє митця з-поміж інших особливий спосіб поєднання візантійської традиції іконопису з модерністськими течіями ХХ століття, зокрема кубізму. Стиль митця порівнюють із творами школи Михайла Бойчука чи Єжи Новосєльського, проте оригінальність його манери не піддається простій атрибуції чи нерозважливим порівнянням. Про власну творчість художник відгукувався наступним чином: “Я — експериментатор. Я ставлю експеримент чисто технічного характеру. Здійснивши його, переходжу до іншого”.

Нині твори Петра Холодного (молодшого) можна побачити в церкві святого Андрія у Браунд-Брук, штат Нью-Джерсі, де він створив іконостас і мозаїки в неовізантійському стилі, вітражі та мозаїки у храмі Івана Хрестителя в Нью Арк, вітражі в церкві святого Юрія в Нью-Йорку. У цьому місті він створив ікони для храмів Гантеру, Ґлен Спей. У Франції митець виконав іконостас для української католицької церкви в Лурді.

Для художників УРСР будь-яка релігійна тематика була заборонена, до неї інколи зверталися в книжковій графіці або в карикатурі з негативним значенням, а неофіційно малювали лише для себе.

Художник фільму “Тіні забутих предків” (1964 р.) Георгій Якутович настільки захопився роботою над стрічкою, що створив серію ілюстрацій повісті М. Коцюбинського. На деревориті “Під Різдво” (1965 р.) зображені Іван та Палагна під час молитві на Святвечір. У творі митець синтезує модерністські підходи до зображення з народними традиціями. Просторове рішення інтер’єру та постатей нагадує гуцульське традиційне мистецтво, зокрема декор керамічних кахлів.

З початком перебудови християнські сюжети повертаються у творчість митців. Одним з тих, хто художньо рефлексував на тему різдвяних свят став Опанас Заливаха. Лінорит 1989 року належить до серії поздоровчих поштівок, які майстер створював у 1985-93 рр. Малюнок у лінориті вкомпонований у хрест, всередині якого знаходиться Богородиця, яка тримає Спасителя. Ліворуч символічно зображений зачинений замок, а праворуч він вже відкритий. Робота зовсім не про передчуття свята, а радше про тривогу та сум за минуле та прийдешнє. В лаконічному лінориті передано досвід митця, чия родина з Харківщини рятувалась від Голодомору на Далекому Сході. За свою творчість та громадянську позицію автор відсидів у таборах Мордовії. Він втратив друзів, зокрема Аллу Горську, а за кілька років до створення цієї роботи трапилась Чорнобильська катастрофа. Саме тому його різдвяні листівки, як і чимало творів із доробку, сповнені задуми, тривожних неспокійних ліній.

У нашій різдвяній добірці не можна оминути твори відомого художника Миколи Стороженка. Цьому неперевершеному митцеві властиві надзвичайно широкий діапазон художнього кругозору, багаторівневість осмислення та втілення теми. М. Стороженко працював у галузі станкового та монументального живопису, а також книжкової графіки. Як творець доби постмодерну, він віртуозно володів найрізноманітнішими образотворчими техніками: академічною, візантійською, модерністською тощо. Його манері також характерне звертання до естетики українського бароко. Роботи М. Стороженка випромінюють світло. Митець за життя створив цілу школу, у 1993 році він очолив навчально-творчу майстерню живопису та храмової культури. Навколо нього гуртувались учні та однодумці.

З сюжетом Різдва пов’язаний його триптих “Земний хрест”, “Явлення”, “Вознесіння” (1994-1995 рр.). З допомогою зображень Христа-немовляти М. Стороженко передає важливу концепцію християнського віровчення. Замість звичної іконографії сцен, які б зображали Різдво, Страсті та Вознесіння Христа, перед нами дитячий образ, чия безпосередність веде до усвідомлення величі та жертовності Спасителя. Символізм образів підкреслений контрастним бароковим колоритом та реалістичним моделюванням тіла. Тло зображень утворює позачасовий потаємний простір в якому нам відкривається парадоксальна ідея: величний Бог цілковито применшує себе, стаючи немічною людиною. Ісус: “умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини…” (До филип’ян 2:7). Водночас, Ісус не перестав бути Богом під час земного служіння, однак він відклав свою незалежну владу і повністю скорився волі Отця. Художня мова М. Стороженка спонукає до уважної багаторівневої інтерпретації творів.

За роки незалежності в Україні сформувалось унікальне явище сучасного іконопису, чимало митців сьогодні по-новаторськи підходять до зображення християнських сюжетів, зокрема Різдва Христового. Цих художників нині гуртує художня галерея ICONART у Львові, кафедра сакрального живопису Львівської національної академії мистецтв, Центр досліджень української сакральної культури НаУКМА та інші мистецькі осередки.

Богдан Ворон