Українська студія пластичного мистецтва в Празі: Сергій Мако

Одним із загадкових маловідомих імен, пов’язаних з «українською» Прагою міжвоєнного періоду є професор Сергій Мако. Його таємничість частково пояснюється тим, що художник часто змінював місце проживання, «назавжди» зникаючи з певного середовища.

Сергій Мако (внизу в центрі) з учнями в Українській студії пластичного мистецтва.
Внизу перший зліва Віктор Цимбал. Прага. 1926 р.

Сергій  Мако був «громадянином світу». Він народився в Азії, проживав у Західній Європі, одружившись з українкою Марією Мовчан, товаришував і співпрацював  з багатьма діячами української повоєнної еміграції. Досить довгий період він мешкав у Празі, де проводив активну педагогічну та громадську діяльність. С. Мако належав до викладацького складу Української студії пластичного мистецтва в Празі (надалі УСПМ) від її заснування до 1932 року, працюючи поряд з Іваном Кулецем, Іваном Мозалевським, Костем Стаховським, Сергієм Тимошенко. Будучи  заступником директора студії Дмитра Антоновича, художник викладав російською мовою. Очевидно, тому мистецтвознавець Володимир Попович наголошує, що Мако не мав дотичності до української культури («Нотатки з мистецтва», Філадельфія,1988 р.). Проте це питання є контроверсійним.

Декілька фактів з біографії митця

Сергій Мако народився 09.04.1885 на хуторі поблизу Томська (Росія). У сер. XVIII ст. його предки – угорці – вирушили в Сибір на пошуки золота. Прадід Карло Мако поселився біля Байкальського озера та займався розведенням коней,  підшукавши собі багату дружину, став власником кінного заводу. Першим в родині зацікавився малюванням син Едуард. Цю схильність він передав потомкам – внук  Олександр був маляром-аматором, а правнук Сергій цілком посвятив себе живопису. Зрештою і син Сергія Мако, Михайло, що проживає в Парижі, має мистецькі уподобання.

 Дитинство майбутнього художника проходило серед монгольського населення, поряд з  кіньми з батьківського заводу[1] (звідси любов до відтворення коней). Він навчався у Томській гімназії та Пензенській художній школі, а згодом у Петербурзі в студії Вищої мистецької школи та в класі Константина Савицького.

Європейський період

Європейський період життя розпочався у 1904-1908 рр. навчанням в Академії Жюльєна в Парижі, після цього  в 1908 у зв’язку зі станом здоров’я він переїхав на проживання до Ніцци. Там же у 1910 р. Сергій Мако одружився з полтавчанкою Марією Мовчан, з якою разом викладав у російській гімназії. Педагогічний хист Мако проявився вже в Ніцці – у  1910-1922 рр. він сформував там власну мистецьку школу (незважаючи на те, що в місті діяла безкоштовна художня академія).

У 1914 р. Мако познайомився  та заприятелював з Олександром Архипенком, а також з родиною Антоновичів – сестра Дмитра Антоновича Анна Геркен де Ляваль з дочкою Наталкою (в заміжжі Геркен-Русовою) жили по сусідству і вони часто спілкувались. У 1918 р. Мако прибув до  Києва для побачення з батьком. В українській столиці він прийняв пропозицію Дмитра Антоновича стати  членом Надзвичайної дипломатичної місії Української Народної Республіки в Римі й пробув там з червня 1919 по січень 1920 року.

У Празі

Празький період життя художника (1923-1932 рр.) був насичений педагогічною, творчою та громадською діяльністю. Д. Антонович високо цінував педагогічний талант та вміння Мако зорганізувати студентів. Художник поряд з І. Кулецем вів студію живопису, яка від початків УСПМ завжди була численною. З 1924 року він викладав також малювання на кафедрі будівництва в Українській Господарській Академії в Подєбрадах.

Художник працював творчо, беручи активну участь у виставках. Восени 1924 року в Празі  відбулася виставка робіт викладачів, в альбомі до якої  Д. Антонович написав про художника: «Мако як майстер малярства ніби відмовляється від фарб, ніби має на палітрі тільки 2-3 фарби, але цікаво, що іменно завдяки цьому осягає якраз колористичної легкості, уточненої вибагливості»[2]. До цього періоду належать твори «Нічний пейзаж», «Прачки» та «Рибацька сім’я на березі».

Сергій Мако, “Жіночий портрет”.

Один з учнів професора, Віктор Цимбал, був захоплений впевненим виваженим рисунком Майстра та колористичною довершеністю творів, зокрема портретів:  «Портрет пана», «Пудрована дама», «Портрет К», «Портрет холостяка» (були експоновані на виставці, проте на даний час фото втрачені). В цей же період художник створив портрет Євгена Чикаленка. Автор підкреслив вольові риси портретованого,  застосувавши майстерне тональне моделювання і водночас монументальне узагальнення форм.

Із відомих на сьогодні робіт до часу навчання в академії Жуль’єна може належати «Композиція з папугою», на якій рубенсівська пишнотіла дама професійно представлена в складному ракурсі. У 1920 р. був намальований «Портрет дами з кокардою», а в збірці Слов’янської бібліотеки в Празі збереглися три акварельні жіночі портрети празького періоду.

Українська студія пластичного мистецтва

В УСПМ учні професора завжди порівнювали його з Іваном Кулецем, який для своїх живописних робіт вибирав філософські теми – тому Віктор  Цимбал, зокрема, мав зауваження щодо приземленості Мако у виборі сюжетів[3].

В Чехословаччині у 1929-1932 рр. художник заснував мистецько-ідеологічне товариство «Скіфи», яке згодом очолив його учень Олександр Орлов (у 1924-1928рр. навчався в УСПМ). Як зазначає мистецтвознавець В. Попович – не було нічого дивного в тому, що Мако був ідеологом такого угрупування – в той час було популярним сходознавство і митець вважав, що істинне культурне відродження почнеться зі сходу. Враження дитячих та юнацьких літ справили на нього настільки велике враження, що  живучи в Західній Європі, художник й надалі звертався до сцен з побуту монголів.

У 2000 рр. чеський колекціонер з м. Плзень, п. Стейскал, придбав живописне полотно, на якому представлене ритуальне дійство – в шатрі у  золотистому ореолі  зображений Будда, по центрі – здиблений  кінь без вершника, навколо якого змагаються воїни. Ескізна стадія виконання  наводить на думку, що це підготовча робота до великої композиції-алегорії.

Свідченням того, що С. Мако створював монументальні панно виступає «Алегорична композиція (або  «Сцена на човні»). З того візуального ряду, яким диспонуємо, можемо вважати її пісумковою для всієї творчості митця. В творі домінує сюжетна алегорія – сцена підняття з морських глибин міфічних жіночих істот. Верховний жрець сидить в човні на підвищеному подіумі та постерігає за дійством – оголені чоловіки витягують з води велику сітку. Маляр застосував все вміння професійного рисувальника – лінії максимально продумані, морські хвилі на передньому плані виважено графічні та узагальнені.  Використана сіро-голубо- сріблиста гама пронизує весь твір графічним наповненням, підпорядковуючи колір монументальному рисунку та змісту.

Мариніст

Після 1932 р. Мако повертається до Ніцци[4] і стає переконаним мариністом – у своїх полотнах він відмовляється від строгого рисунку та експерементує з кольором. Твори художника набувають розкутості,  живописності. Якщо на початку 1920 рр. в Європі панувала хвиля повернення до старих  традицій реалізму, то у випадку С. Мако це відбувалося навпаки – він був вивчений на традиціях реалізму і поступово демонстрував поетапний відхід від них.

У 1937р.  митець провів успішну виставку в галереї «Бонапарт» в Парижі; у 1938 – разом з Г. Мусатовим в галереї «Шарпент’єр» (там же). Збережені на сьогодні роботи демонструють великий творчий діапазон художника і його постійний художньо-образний пошук.

Професора Мако з великою вдячністю згадували його численні учні: Віктор Цимбал, Василь Хмелюк, Галина Мазепа, Микола Кричевський, Петро Омельченко, Юрій Вовк, Микола Бутович та ін. Як бачимо, завдяки власній творчості та вчительському хисту, він сформував цілу плеяду українських митців. Ім’я Сергія Мако нерозривно пов’язане з існуванням Української Студії Пластичних мистецтв у Празі та назавжди записане до історії українського мистецтва.

Оксана Романів-Тріска