Відомий і невідомий Труш

За матеріалами мистецького проекту Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького (13.12.1918 – 24.02.2019)

2019 року культурно-мистецька спільнота України відзначає 150-річчя від дня народження Івана Труша (1869–1941) – видатного українського художника, мистецького критика, редактора, видавця, організатора й активного учасника культурно-громадського життя Львова кінця ХІХ – першої третини ХХ століть.

До ювілею митця Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького (НМЛ) підготував широкомасштабний мистецький проект «Відомий і невідомий Труш» (куратор – О. Біла), який випрацювано у трьох самостійних розділах: «Ретроспектива», «З мандрів», «Постаті», що розгорнуті у двох будівлях музею (вул. Драгманова, 42 і пр. Свободи, 20). Вони охоплюють 330 робіт живописця, які зберігаються в музейних зібраннях України: в Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького, Національному художньому музеї України (Київ), у Львівському національному літературно-меморіальному музеї І. Франка, Закарпатському обласному художньому музеї ім. Й. Бокшая (м. Ужгород), Харківському художньому музеї, в Історико-меморіальному музеї М. Грушевського (Київ), Літературно-меморіальному музеї В. Стефаника в Русові, у Львівській національній галереї мистецтв ім. Б. Возницького, Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України, Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України, а також у численних приватних колекціях.

Мета проекту – задекларувати з позицій сьогодення значущість індивідуальності Івана Труша як знакової постаті в історії українського та світового мистецтва кінця ХІХ – першої третини ХХ століття.

Експозиції трьох виставкових розділів дають змогу простежити еволюцію образно-пластичної мови митця: від академічних форм до пошуків в імпресіоністичній манері та до остаточного утвердження неоромантичної поетики образів, – одночасно розкриваючи майстерність Труша-колориста, який застосовував багатство настроєвої палітри в інтерпретуванні образів природи.

Розпочинає огляд творчого життєпису І. Труша розділ «Ретроспектива» розгорнутий у виставкових залах історичного комплексу НМЛ (вул. Драгоманова, 42). Експозиція висвітлює етапи творчого зростання, становлення та професійної зрілості живописця, котрий привніс у духовно-мистецьке середовище Галичини струмінь новітніх західноєвропейських течій: імпресіонізму і – в його межах – символізму та неоромантизму. Надавши їм у своїй творчості виразного національного забарвлення, художник вивів тогочасне українське малярство на рівень найдосконаліших зразків європейського мистецтва. Водночас матеріали виставки розкривають співпрацю І. Труша з НМЛ, зокрема з першим та довголітнім директором інституції – професором Іларіоном Свєнціцьким.

Перші малярські спроби художника репрезентує в експозиції низка краєвидів Галичини, намальованих на ранньому етапі його творчості: від т. зв. академічного періоду – часу навчання у Кракові (1891–1897) – до 1912 року. Це була пора формування індивідуальної малярської мови живописця, вдосконалення майстерності оперування кольором і ефектами світла, завдяки чому митець викристалізував уміння передавати багату настроєву палітру через інтерпретування образів природи. Упродовж двох окреслених десятиліть І. Труш розвивав свої малярські навички і творчо експериментував у жанрах пленерного пейзажу, психологічного портрета й сюжетних композицій.

Під час завершальних семестрів навчання на відділі живопису у Краківській школі образотворчих мистецтв (з 1900 – Akademia Sztuk Pięknych) художник опанував працю на пленері. Засади пленеризму, з характерним імпресійним сприйманням і відтворенням природи, дали йому змогу розширити тональну палітру своїх робіт. У них помітний ще невпевнений мазок молодого митця, котрий наслідує своїх педагогів із живопису та пейзажного малярства – Леона Вичулковського і Яна Станіславського. У краєвидах «Студія лісу в Бродах», «Лісовий мотив», «Надвечір’я в лісі» бачимо перші, ще несміливі спроби оперувати ефектами сонячного світла, використовувати контрасти кольору.

В етюдах 1900-х років І. Труш відтворив свої артистичні враження від Львова, куди переїхав 1897 року. Передаючи багатство кольорів і можливості світлоповітряних ефектів, митець наділяє неповторним звучанням звичайні, на перший погляд, буденні мотиви.

У цей період І. Труш реалізовував власні мистецькі прагнення і в портретному жанрі. Тут художник демонструє хист прискіпливого психолога, адже воліє відтворити глибини внутрішнього світу моделей. Ґрунтовні знання, здобуті у класах професорів І. Яблонського, В. Лущкевича, Л. Леффера, знайшли застосування у творенні бездоганного рисунку, загального композиційного вирішення, у відчутті кольору. Наприклад, «Портрет батька» чи «Портрет о. Льва Цегельського» (обидва твори – 1893). Наступні образи ілюструють подальше вдосконалення малярської майстерності: портрети Василя Стефаника (1896), Івана Франка (1897), Осипа Роздольського (1890-ті рр.), Михайла Грушевського (1900), його дружини Марії та дочки Катерини (обидва – 1903) і надзвичайно проникливий образ Аріадни Драгоманової-Труш (1900-ті рр.). У цих ранніх роботах можна простежити намагання митця схопити найтонші нюанси характеру кожної моделі.

На виставці вперше експоновано поруч два портрети Лесі Українки, намальовані під час перебування Івана Труша в Києві (1900). Одночасне представлення двох, на перший погляд, ідентичних творів не лише розкриває один із методів праці художника-імпресіоніста, а й також виявляє епізоди дружніх взаємин митця та поетеси: невдоволення Лесі одним із варіантів портрета (саме тим, який було подаровано до Музею НТШ) призвело до раптового розриву її стосунків із Трушем.

Другий період творчості художника представляють роботи 1913–1926 років. Це – твори здебільшого пейзажного жанру. В той час І. Труш повертається до улюблених мотивів, виконує численні варіації вже напрацьованих серій, пише етюди в околицях Львова. Після подій Листопадового зриву та поразки українських визвольних змагань (1918–1919) художник відмежувався від мистецького життя, уникав публічності, усамітнився у просторі власного світу. Така позиція митця віддзеркалює певні світоглядні зміни й концептуальний перегляд своїх переконань. Це заразом не могло не позначитися на сутнісному характері та на тематичному діапазоні його робіт. Переживання і роздуми художника знайшли відображення в циклах галицьких краєвидів. Використовуючи живописну мову картин-портретів природи, наділених символістичним звучанням, І. Труш переконливо втілював свої світоглядні позиції.

Твори завершального, третього періоду (1927–1941) вирізняються змінами формально-живописної мови митця. Колорит його полотен значно теплішає, стає витриманим у лагідній згармонізованій гамі. Ескізний, м’яко покладений, звивистий мазок узагальнено окреслює пластику форм, виділяючи передусім декоративну та кольорову виразність образів. Художник тяжіє до алегоричної персоніфікації мотивів галицьких краєвидів, які становлять цикли «Про самоту», «В обіймах снігу», «З життя пнів і дерев», «Луги і поля», «Єврейські кладовища». Він немовби проектує на них свої мінорні рефлексії над життям, надаючи образам витонченої, неоромантичної настроєвості. Домінантою творів того періоду незмінно залишається тема природи, проте водночас завжди незримо відчутна присутність людини. У цих роботах виразно прочитується прихильність автора до філософської концепції єдності життя і природи – теорії, що лягла в основу творчого світовідображення Івана Труша. Художник створює картини-портрети, які емоційно «прожив» особисто. Тема самотності та романтичного наснаження немов сама пантрувала за митцем, полонивши на довгі роки його творчу уяву.

Настроєві етюди початку 1900-х, у яких художник змальовував самотнє дерево за різного освітлення, в різні пори року, дістали тематико-сюжетне продовження та розвиток у варіантах 1920–1930-х років. У них посилюється символіко-філософське трактування образу дерева як символу життя і символу зв’язку людини з природою. Цикл «Про самоту» доповнюють великоформатні, епічні твори. У роботах «Самітна сосна», «Сосна. Триптих», «Самота удвох» у трактуванні сюжету відчутно відголос метафоричної символіки. Алегорія надто відвертішає, прозоро розкриваючи приховані від загалу реалії Трушевого життя, сповненого драматизму та внутрішніх змагань. Компонуючи пейзажі-портрети з широкими рівнинами й одиноким деревом, художник малює, підбираючи відповідні до своїх почуттів барви, освітлення і загальний стан природи. У такій манері вирішено краєвид «Хмари», який не має аналогів у творчості митця.

Наділені глибоким символічним звучанням, філософським настроєм, глибинним психологізмом, оригінальні за обраними сюжетами та колористичним вирішенням пейзажі цього періоду ілюструють перехід Івана Труша на естетичні засади модерну.

Візуальний ряд експозиції доповнює комп’ютерна презентація  життєпису художника на інтерактивних панелях (автор текстів та упорядник – О. Біла, веб дизайн – О. Зьомко). Вперше представлено генеалогічне дерево роду Трушів (автори–упорядники: Олеся Стефаник (заст. директора ЦДІА України у Львові), О. Біла; веб дизайн – О. Зьомко)).

Виставковий розділ «Постаті»

Він розгорнутий на балюстраді музею (пр. Свободи, 20); висвітлює мистецькі прагнення І. Труша в жанрі психологічного портрета. Експозиція виставки репрезентує напрацювання художника впродовж 1890-х – кінця 1930-х років. Галерею портретних образів формують зображення визначних представників громадськості, членів родини та осіб із близького оточення.

Праця І. Труша в царині портрета розвивалася паралельно з його утвердженням у жанрах пейзажу та сюжетно-побутових композицій. За свідченням дочки художника Аріадни Труш – упорядниці мистецької спадщини, що зберігалась у родинному будинку, – набутки І. Труша в портретному жанрі представляє близько 350 робіт. Більшість із них було виконано на замовлення Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ), просвітницьких об’єднань «Рідна школа» та «Просвіта», економічно-господарських спілок «Сільський господар», «Народна торгівля», «Дністер», «Карпатія», «Маслосоюз», а також «Земельного банку гіпотечного».

Перші дилетантські спроби І. Труша в портретуванні сягають часу його навчання (1881–1887) у німецькомовній Цісарсько-королівській вищій реальній гімназії ім. кронпринца Рудольфа (тепер – Бродівська гімназія ім. Івана Труша). Тоді майбутній художник «почав продукувати портрети з фотознімків, за які платили гумористично низькі суми». Професійних навиків у цій сфері митець набув упродовж трьох років студій на відділі рисунка (1891–1894) у Краківській школі образотворчих мистецтв.  (з 1900 – Akademia Sztuk Pięknych). Ґрунтовні знання, які І. Труш здобув у Кракові, втілились у вільне володіння малярською формою та рисунком, а також у глибоке відчуття кольору. Цей досвід поступово почав виявлятися під час виконання академічних постановок, які в експозиції насвітлюють портрет білорусько-польсько-литовського поета, перекладача творів Т. Шевченка Владислава Сирокомлі та «Портретна студія нагого старця» (обидва твори належать до першої половини 1890-х рр.). Майстерність художника-портретиста вже переконливо прочитуємо в зображеннях галицького педагога, почесного члена і мецената товариства «Просвіта» Степана Дубравського та близького приятеля зі студентських років, майбутнього політичного діяча, адвоката, дійсного члена НТШ Володимира Старосольського (обидва портрети – 1898 р.). Особливу увагу привертає також «Портрет кардинала Сильвестра Сембратовича», виконаний 1899 року на замовлення «Товариства взаємних убезпечень “Дністер”», за рік після смерті цього визначного діяча УГКЦ, почесного президента згадуваного товариства. У цій роботі І. Труш досяг надзвичайної драматичної напруги. Кардинала зображено в репрезентативній величавій позі, твір написано на кшталт ренесансних папських портретів.

 

Своєрідною візитівкою І. Труша-портретиста є зображення, виконані 1898 року на замовлення НТШ напередодні потрійного ювілею: 25-ліття діяльності НТШ, 25 років літературної праці І. Франка та 100-річчя з часу появи друком «Енеїди» І. Котляревського. У цьому переліку – портрети голови Ради адвокатів Харкова Михайла Жученка, педагога й одного з організаторів недільних шкіл у Полтаві Дмитра Пильчикова та графині, жертводавиці львівського товариства «Просвіта», співфундаторки Літературного товариства ім. Т. Шевченка у Львові Єлизавети Милорадович. За стилем твори близькі до академічної манери живописного виконання, яка притаманна роботам раннього періоду творчості: стримана колористична гама сіро-зелених тонів, брак нюансування, претензійне моделювання форми. Групу творів продовжують портрети наддніпрянських діячів НТШ: В. Антоновича, П. Житецького, О. Кониського, І. Нечуя-Левицького. У лаконічній композиції здебільшого погрудних зображень художник застосував обмежену, майже монохромну гаму кольорів, майстерно фокусуючи увагу на обличчі портретованих, яке модельовано за допомогою тонкої гри світлотіні. У цих роботах він виявив неабияку проникливість і дар психолога, вміння «передати типові риси тієї чи іншої особи, розкрити її духовне життя».

У галереї жіночих образів найбільшу групу становлять портрети дружини художника Аріадни Драгоманової-Труш. Цілком закономірно, що саме її зображення є винятково довершені в мистецькому виконанні й у творенні глибинного ліричного образу. Перший портрет Аріадни (1900–1901) був для І. Труша серйозним викликом, своєрідною декларацією професійного рівня. Зображення демонструє особливості живописної манери маляра на ранньому етапі його творчості. Колористичне вирішення портрета обмежено спектром темних барв, що гармоніюють між собою. За композицією твір наближений до портрета Лесі Українки. 1904 року митець намалював погрудний образ дружини в чорному капелюшку. В композиції портрета, загальному образному вирішенні простежуємо нові прикмети у творчій манері І. Труша. Поза відтворенням рис обличчя любої йому моделі, художник досконало передає внутрішню красу юної дружини. Чергування мазків чорних, сіро-оливкових і світлих тонів, майстерне застосування ефектів світла засвідчують бездоганне оперування колоритом. У цій роботі І. Труш досягає надзвичайної живописної виразності у творенні образу, сповненого романтичного піднесення. Майже двадцять років по тому митець повернувся до цього зображення і виконав його авторську репліку. Особливою ніжністю та любов’ю пройнято «Портрет дружини» 1905 року, де художник закарбував на полотні Аріадну в час очікування їхнього первістка. Жінку зображено в кріслі, її постава граційна і витончена. Оригінальне вирішення композиції, ніжна й витримана кольорова гама, побудована на суголоссі коричневих, зелених і сірих тонів, майстерний загальний рисунок портрета і глибокий психологізм – прикмети, які сприяли створенню образу дружини, сповненого жіночності, молодості, чарівності й особливої витонченості. Цей портрет митець присвятив народженню в їхній сім’ї першої дитини – доньки Аріадни. За заповітом І. Труша, саме вона і стала власницею цього образу матері.

Другий період творчості І. Труша (1912–1927) в експозиції виставки репрезентують портрети його близького оточення: дочки Оксани (1912), сина адвоката Рафала Бубера (кін. 1910-х рр.), Трушевих сусідів – подружжя Юліана (1921) й Марії (1920-ті рр.) Мудраків та їхньої доньки Марусі (1926). Зміни в художньо-образній мові митця простежуємо також у зображенні архітектора В. Нагірного (1920-ті рр.), з яким 1898 року І. Труш співпрацював у Товаристві для розвою руської штуки, та в портретах невідомих осіб. Художник щоразу звертає більшу увагу на колористичне вирішення портрета, яке превалює над пластичним вирішенням форми. У роботах того часу такі чинники образно-живописної мови, як тяжіння до теплої коричнево-вохристої гами, гармонійне звучання стриманої палітри кольорів, перевага широкого, пастозного письма, спрямовано на передання внутрішнього світу особистості.

Галерею духовенства, започатковану портретом кардинала С. Сембратовича, продовжують твори, на яких зображено греко-католицьких священиків, котрі брали активну участь у суспільно-політичному й економічному житті краю: фундатора Господарської школи у Скнилові о. Й. Фолиса, члена «Товариства взаємних убезпечень “Дністер”», «Карпатії», почесного члена товариства «Сільський господар» о. С. Онишкевича, кустоса Греко-католицької капітули, довголітнього адміністратора митрополичих маєтків о. Тита Войнаровського.

У 1920-х – на початку 1930-х років Іван Труш працював над образними зображеннями знакових політиків, науковців і культурних діячів, представників численних українських інституцій. Більшість із тих осіб формувала зібрання Музею НТШ. 1930 року художник намалював портрет Сидора Громницького – почесного члена НТШ і товариства «Учительська громада», діяльного члена Кураторії НМЛ. Припускаємо, що твір було виконано на замовлення НТШ з нагоди 80-літнього ювілею цього визначного громадсько-культурного діяча та педагога.

У колі портретованих – Микола Заячківський, головний директор «Народної торгівлі» у Львові, радник Львівської торгово-промислової палати, почесний член Союзу українських купців, Андрій Корнелля, один із найавторитетніших фахівців у галузях торфознавства та меліорації у Європі, почесний член товариства «Сільський господар» і Степан Федак, політичний діяч, організатор та керівник низки українських кооперативних і фінансово-кредитних установ у Галичині, співзасновник Спілки українських адвокатів. Трактуючи образи у психологічному плані, художник найбільшу увагу присвятив їхньому малярському вирішенню та колористичним якостям.

Третій, завершальний період творчості митця (1927–1941) в експозиції виставки представляють портрети дітей І. Труша: Аріадни, Мирона, Оксани й Романа, а також зображення Юзефи та Ярослава Слоневських (поч. 1930-х рр.), Івана Франка (кін. 1930-х рр.). У цих роботах художник свідомо обмежує колірну гаму, акцентує на обличчі портретованих, на переданні характеру моделей і їхніх індивідуальних рис.

Творчість І. Труша проходила у форматі суспільних і культурних процесів початку ХХ ст., що їх задали І. Франко, М. Грушевський, І. Свєнціцький, В. Стефаник, О. Кульчицька, В. Барвінський, С. Людкевич, та інші видатні діячі Львова й Галичини. Активно контактуючи з родиною Драгоманових, Косачів, Лисенка, знаковими постатями мистецького й наукового світу Києва, І. Труш сприяв духовному єднанню еліт Києва та Львова. Така постава митця власне й вирізняє його серед персоналій українського мистецтва першої пол. ХХ ст.

Оксана Біла, куратор проекту, заступник генерального директора з наукової роботи НМЛ ім. Андрея Шептицького