Альтернативна художня культура Львова 1960-1980-х років є на загал явищем маловивченим та належно не поцінованим. Перші спроби класифікації цього матеріалу у вигляді “нонконформізму” чи “шістдесятництва” мають швидше характер суспільно-історичного, а не естетичного, чи, власне, мистецького погляду на це явище. Для нас більш важливо знайти спосіб інтерпретації саме естетичних категорій цього явища, бо тільки вони дають ключ до визначення ролі та місця нашої культури у Світі.
Любомир Медвідь “Евакуація. Погляд, спрямований позад себе” 1959 р. дикта, темп. лак
“Альтернативне” мистецтво — не масове, а елітарне явище, воно характеризує здебільшого культуру інтелектуальних кіл міста, де ця “альтернативність” визначається глибиною та насиченістю смислів. Подібно до того, як італійську поезію “закритих верств” (1930-ті рр.) вважали герметичною, таким можна вважати мистецтво закритих груп мистецького спрямування у Львові зі своїми лідерами Романом Сельським, Лепольдом Левицьким, Карлом Звіринським, Олександром Аксініним та іншими. Звідси — специфіка спільних зацікавлень культурою світового авангарду (коло Сельського), закрита система духовних координат, оперта на християнські цінності (коло Звіринського), заангажованість у філософських системах Східного Світу (коло Аксініна).
Саме на рівні формування образів “мікросвіту” у мистецтві Львова 1970-х можемо вжити західні аналогії “метафізичного мистецтва” чи “магічного реалізму”, котрі, подібно до львівських явищ, матеріалізують ірреальний світ духовної опозиції.
Альтернативна львівська культура 1980-х була на загал такою, що єднала естетику “герметичних кіл” та прийнятних для режиму публічних форм вираження. Найбільше для такого діалогу надавалась офіційно дозволена тема “космосу”, в діапазоні якої знайшли своє вираження і форми абстрактного експресіонізму, і ілюзорна імітація художніх текстів про фантастику. І ті, й інші — несли у собі прагнення розширити рамки переживання персонального буття у світі аж до усвідомлення своєї ролі у безмежному Всесвіті. Космогонічність львівського мистецтва кінця 1980-х була особливою. В ретроспективному погляді з позицій нашого сучасного сприйняття її художні форми несли в собі передчуття майбутніх суспільних змін, національного самоусвідомлення та відродження. У пластичній мові того часу з’явились форми української пракультури, а зображальні засоби доповнювалися мотивами “відкритого вікна”, “третього ока”, “вигляду з позицій пташиного лету” тощо.
Семіотика цього мистецтва має свою специфіку: це екзистенційні теми “самотності”, “смерті”, “любові”, “покаяння” та образні типології “масок”, “епітафій”, “духовних кодів” тощо.
1970-ті роки для альтернативної культури Львова характерні розбудовою особливої семіотичної мови — своєрідного коду для розуміння втаємничених людей. Для Карла Звіринського — це “дрібниці” (предмети-спогади; предмети-символи), для Богдана Сороки — смислові паралелі “псалмів”, “притч Сковороди”, для Євгена Лисика — особливий “космос” театральної сцени. Всюди вгадується така собі конструкція “мікрокосмосу” (абстрактна композиція стилізованих предметів чи форм), що уявно (як в Олега Мінька) чи ілюзорно (як у Євгена Лисика) наче вводить глядача до “Світу інших цінностей”. Тут важливо наголосити саме на різниці ціннісно-світоглядних форм цього мистецтва і офіційного.
Багато чого з авторського тлумачення, про що вже не дізнаємось від авторів (деякі відійшли у вічність), допоможуть розпізнати їхні приятелі чи близькі люди. Інше джерело інтерпретації — аналогії з подібними явищами в західній культурі, які мають схожу природу та засоби вираження.
Щоб зрозуміти таке вагоме явище, яким була альтернативна художня культура Львова 1960-1980-х років, потрібно побачити її у широкому контексті культурно-мистецького життя Західного Світу, де свого часу, ще в середині другого десятиліття ХХ століття, на противагу процесові тотальної індустріалізації та явищам глобальних територіальних переділів Світу, виникла специфічна (зосереджена на екзистенції та протилежна масовій) культура модернізму. Вона заклала основи найпрогресивніших мистецьких течій ХХ сторіччя. “Культура модернізму” й стала прообразом альтернативних явищ у львівському мистецтві 1960-1980-х років.
Богдан Мисюга,
Куратор виставки та проекту “Дні модернізму у Львові”