Антон Лянґе буводним із яскравих художників Львова першої половини ХІХ ст., представникомвіденської школи малярства та, до певної міри, основоположником пейзажного жанру у живописі Галичини того часу.
З біографії художника відомо, що він народився і сформувався як митець у Відні в епоху розквіту австрійської барокової культури. На цей же період припадає і формування прогресивного просвітницького абсолютизму, котрий дав добрі плоди у суспільно-політичному та економічному житті монархії. Відень того часу був «містом, яке всіляко підтримувало мистецтва, містом, де панував бароковий стиль, процвітав народний театр та впевнено розвивалася новаторська музика»[2]. Це середовище породило чимало геніїв мистецтва, які здобули безсмертну славу та стали символами одного з найяскравіших періодів розвитку європейської культури.
Ось уже багато років поспіль питання походження Антона Лянґе губиться у здогадах і припущеннях. З одного джерела в інше переходить лише незмінна фраза про те, що він був сином „віденського актора”, іноді вказується ім’я Макса Лянґе [3]. Однак, достовірних даних про те, хто саме був тим актором не вказував жоден дослідник. (Іл. 1)
Окрім того, як показали розвідки останніх років, ім’я художника все частіше згадується у контексті таких постатей, як геніальний композитор Вольфганг Амадей Моцарт та його син Франц Ксавер Моцарт, котрий жив і працював у Львові[4].
Гортаючи біографію В.А.Моцарта у Вікіпедії, вдалося натрапити на публікацію джерела зі збірки бібліотеки Стенфордського університету в Каліфорнії – мемуарів одного актора на ім’я Йозеф Лянґе, виданих у Відні 1808 р. (іл.1) У цих спогадах йдеться не лише про перипетії особистого життя автора, але й згадуються яскраві культурно-мистецькі події та видатні особистості, свідком і сучасником яких був Й.Лянґе. Якою ж превеликою була моя радість, коли на сторінках 185 – 186 глави, в якій розповідається про реконструкцію віденського Бурґтеатру, вдалося натрапити на таку фразу Й. Лянґе: „Завдяки цьому митцеві (Л. Шьонберґеру – С.К.) мій старший син досягнув такого успіху, що, за сприяння мого друга Краттера[5], отримав місце театрального художника у Львові (в оригіналі – Лємберзі), де він і досі перебуває, я сподіваюсь, на задоволення тамтешньої публіки”[6]. Таким чином, ми вперше отримали документальне свідчення того, що батьком львівського художника Антона Лянґе був актор віденського придворного театру Йозеф Лянґе (1751—1831).
У 1767 р. Йозеф Лянґе прибув із Вюрцбурґа до Відня та вступив до Академії образотворчих мистецтв, де особливо добре проявив себе як портретист. Паралельно з цим, разом зі своїм старшим братом Міхаелем, він організував аматорський театр. Після успішного дебюту у виставі в Кернтнертортеатрі у 1770 р. Й.Лянґе остаточно обрав шлях театрального актора і до 1810 р. грав на сцені віденського Бурґтеатру[7].
Після раптової смерті своєї першої дружини, акторки Марії Анни Елізабет Шіндлер у 1779 році, Й.Лянґе у 1780 р. вдруге одружився із оперною співачкою Алоїзою Вебер (бл. 1760—1839), з якою свого часу мав наміри одружуватися Вольфганг Амадей Моцарт. Коли у 1781 р. великий композитор остаточно переїхав із Зальцбурга до Відня та відновив стосунки із сімейством Веберів, він закохався і незабаром одружився із молодшою сестрою Алоїзи – Констанцою. Таким чином Йозеф Лянґе став свояком Моцарта. Обидві їхні сім’ї об’єднував міцний родинний і дружній зв’язок. Існували між ними і тісні творчі взаємини. В.А.Моцарт часто залучав свояка до своїх музично-драматичних постановок (пантоміма „Маскарад” 1783 р., зінґшпіль „Директор театру” 1786 р.)[8], тоді, як Й.Лянґе портретував родину Моцарта: його дружину та батька Леопольда, а також створив портрет самого Моцарта, в якому, за свідченням Констанци, найкраще з усіх відтворено зовнішність і відображено характер геніального композитора[9].
Йозеф Лянґе був багатогранною та всесторонньо обдарованою особистістю: він писав музику і тексти, був чудовим піаністом, належав до режисерської колегії театру[10]. Свій талант живописця він реалізовував у портретному та пейзажному малярстві, а також у створенні костюмів та реквізитів для власних ролей. Тож не дивно, що його син, змалку перебуваючи в оточенні високого мистецтва, не лише пішов шляхом батька, успішно пропрацювавши довгі роки театральним художником у Львові, але й відіграв вагому роль у формуванні романтичного мистецтва Галичини, особливо – пейзажного жанру.
Точної дати народження Антона Лянґе так і немає, проте, найбільш вірогідно, що він народився між 1775 р. і 1778 р., оскільки з тих же мемуарів Й.Лянґе відомо, що взимку 1779 р. його дружина померла, будучи на шостому місяці вагітності[11].
У першій половині 1790-х рр. А.Лянґе міг навчатися у Віденській Академії образотворчих мистецтв. Окрім того, він мав нагоду спостерігати активне творче життя у Відні, у першу чергу те, яке стосувалося театру.(іл. 2)
Одним із найбільших пережитих естетичних досвідів А.Лянґе стало враження від творчості Лоренца Адольфа Шонберґера (L.А.Schönberger; 1768—1846). Його вважали гідним послідовником Клода Лоррена: за вміння створити чудову повітряну перспективу, тонко передати дивовижні світлові та колористичні ефекти. Віддаючи данину класичному ідеальному пейзажу, він майстерно поєднував його принципи із натурними враженнями, почерпнутими із мандрівок Богемією, Швейцарією, півднем Німеччини та Італією. Антона Лянґе справедливо називають учнем Л.Шонберґера, проте він не був його вчителем в академічному сенсі. Зовсім незначна різниця у віці промовляє радше за те, що це були дружні стосунки більш досвідченого молодого художника із талановитим юнаком, який щойно почав опановувати мистецтво.
Л.Шонберґер таки дійсно мав великий вплив на формування творчої особистості А.Лянґе, в першу чергу, завдяки своїм досягненням у сфері панорамного пейзажу. Одне із найяскравіших вражень від мистецтва Л.Шонберґера Лянґе отримав, споглядаючи його працю над оздобленням віденського театру. У 1791 р. за проектом провідного австрійського живописця тієї епохи, професора Академії Ф.Г.Фюґера (F.H. Füger; 1751—1818), Л.Шонберґер разом із Й.Абелем (J.Abel; 1764—1818) розписував завісу Бурґтеатру, вкриваючи її мітологічними сюжетами на фоні ідеальних ландшафтів[12] та виражаючи на полотні дух пасторальної ідилії і тихого життя на лоні природи – того, що становить сутність і цінність ідеального пейзажу.
На сторінках своєї автобіографії Йозеф Лянґе залишив захоплені відгуки про роботу Л.Шонберґера, підкреслюючи його сміливість і талант у створенні „романтичних і піднесених образів”[13]. Антон Лянґе, безперечно, спостерігав за цим процесом і, сприймаючи концепцію нового пейзажу, оживленого сміливими перспективними побудовами, натурними мотивами, колористичною та світлотіньовою динамікою, формував свій художній світогляд. (іл. 5,6)
Спогади Йозефа Лянґе дають змогу точніше датувати приїзд його сина до Львова. Це сталося у другій половині 1790-х рр., незабаром після того, як у 1795 р., внаслідок заборони цісарем Францом ІІ (з 1804 по 1835 – імператор Франциск І) усіх масонських лож Франц Краттер розпочав у Львові кар’єру театрального директора[14]. Він, зокрема, співпрацював із Ф.Г. Буллою, ділячи на двох обов’язки директора театру, який він сам фінансово підтримував. Він продовжував бути співдиректором також і після смерті Булли у 1819 р. – до 1823/24, коли директором театру став Я.Камінський[15]. Окрім того, саме у Львові Краттер створив свою відому «російську» драматичну трилогію: «Дівчину з Марієнбурга» (1795), «Змову проти Петра Великого» (1795) та «Мир над Прутом» (1799). Незважаючи на те, що Краттера мелодраматична сторона цікавила більше, ніж історична достовірність, «Дівчина з Марієнбурга», яка розповідала історію цариці Катерини І, наприклад, йшла на всіх німецькомовних сценах Європи до середини ХІХ ст.[16] Відомо також, що Йозеф Лянґе ще у 1822 р. грав роль старого батька у «Дівчині з Марієнбурга». Тож, посада театрального художника для його сина Антона була гарантована завдяки тривалим дружнім взаєминам батька і драматурга.
А.Лянґе прибув до Львова уже маючи за плечима певне уявлення про актуальні мистецькі напрями та свіжі враження про пейзаж і декораційне мистецтво, а головне – сформоване високою мистецькою культурою Відня естетичне почуття.
Поява перманентного театру у Львові (з австро-німецьким та італійським репертуаром В.-А. Моцарта, А.Сальєрі, Ф.К. Зюссмайєра, Ф.Л. Хоффмайстера, Дж. Россіні та ін.) вимагала наявності сценічного оформлення. Як зазначає дослідниця австрійського театру у Львові Т.Мазепа, «романтичні сюжети вистав спонукали до сценічних ефектів, до побудови мальовничих декорацій. Ф.Краттер, який відповідав за декораційне оформлення спектаклів, і театральний сценограф А.Лянг робили все можливе, щоб вдовольнити сподівання публіки щодо видовищних ефектів”[17]. На жаль, оцінити сьогодні театрально-декораційне мистецтво А.Лянґе ми не маємо змоги, оскільки нічого не збереглося, проте саме сцена наштовхнула художника на створення станкових пейзажних творів. І в першу чергу цей жанр розвинувся у літографії.
У 1822 р. львівський видавець Й.Піллер відкрив при своїй друкарні літографічну майстерню[18]. Першим мистецьким проектом Піллера стала публікація літографій, які увійшли до альбому „Збірка найгарніших і найцікавіших околиць у Галичині”*. До цієї справи видавець і запросив Антона Лянґе як досвідченого майстра пейзажу, наділеного чутливим артистичним сприйняттям природи.
Готуючи матеріал для літографій, згідно з естетико-філософським духом часу, А.Лянґе здійснив чимало подорожей Галичиною. Йому вдалося зібрати чудову колекцію романтичних видів, в яких зафіксовано епізоди духовної і культурної історії Галичини. Вони дають нам не лише цікавий іконографічний матеріал, але і ціннісний зріз українського романтичного мистецтва, в якому важливу роль відіграло те символічне прочитання мандрівки як пізнання, переживання світу, а, відтак, і найважливіше – пізнання самого себе.
Таким індивідуальним сприйняттям позначені численні літографії альбому із зображеннями замків та руїн. Вони поставали символами давньої національної історії, яка сягала ще епохи середньовіччя. Одними з найвдаліших композицій альбому є літографії „Замок в Олеську”, види Теребовельського та Язлівецького замків, де природа і руїни звучать піднесено і героїчно. Згодом віднайдене трактування замків і руїн А.Лянґе перенесе і в живописні твори.
Якщо у літографіях із видами замків романтична пам’ятка залишається, практично, єдиним об’єктом споглядання, то у видах церков, монастирів, панських маєтків з’являються цікаві натурні спостереження художника, як у „Виді монастиря в Пліснеську” чи у видах костелів у Кохавині і Милятині перед глядачем розгорнуто жанрові відпустові сцени. Мандруючи Галичиною, А.Лянґе уважно придивлявся не лише до особливостей ландшафту, але й до життя селян та їх занять.
Інтерес до природи, її споглядання та захоплення її величчю і красою надихало А.Лянґе на створення поетичних образів. Особливо це відчутно в тих композиціях, де змальована лише сама природа. Такими, зокрема, є „Вид водоспаду Буктовець в с.Пасічна”, „Вид водоспаду під Манявою” та ін. У цих зображеннях А.Лянґе вдалося передати хвилюючий настрій від споглядання величної природи, створити цікаву романтичну іконографію.
Вдало знайдені мотиви природи та їх вираження знаходили схвальний відгук у сучасників художника. Львівський природодослідник, професор університету Александр Завадський, відбувши літню подорож Карпатами у 1824 р., висловив захоплення виданням альбому літографій. Він писав: „Мені приємно зазначити при цій нагоді, що стараннями п.Піллера вже змальовані і незабаром будуть відлітографовані водоспади Буктовця*, Маняви і руїни Скиту славним і відомим художником околиць п.Лянґе. Їм обидвом належить за це подяка від усіх приятелів природи тому, що ці околиці можна справедливо зачислити до низки найгарніших і найцікавіших у Галичині”[19].
Лянґе був відкривачем не лише мальовничої і романтичної природи Галичини, її різноманітних куточків та околиць. Серед його літографій трапляється чимало видів панських маєтків. Сьогодні ці зображення сприймаються як сторінки з літопису давнього шляхетського життя, сліди якого поволі зникають. Тому пожовклі аркуші з літографіями А.Лянґе, окрім естетичної насолоди, доносять до нас історичну пам’ять про життя і героїв тієї віддаленої епохи.
Без сумніву Лянґе не лише змальовував пейзажі із маєтками, але й був особисто знайомий з їх мешканцями та історією. Так, художника було запрошено в гості у Нову Скваряву (іл. 3 ) – володіння Й.Болоз-Антонєвича, львівського адвоката і доктора права, де він намалював вид чудового палацу, збудованого господарем у 1807 р. у стилі класицизму[20]. У Колтові А.Лянґе намалював садибу і затишний парк з теплицями та екзотичними рослинами графа Йозефа Баворовського, батька відомого колекціонера, мецената і перекладача Віктора Баворовського (1826—1894). Це місце славне ще й тим, що тут провів свої дитячі роки скрипаль-віртуоз, композитор і диригент Карл Ліпінський (1790—1871), з яким А.Лянґе працював разом у львівському театрі. (іл. 4)
Літографія ж із видом Ляцків**, узагалі, приховує романтичну історію, яка навряд чи буде коли-небудь розкрита. На початку ХІХ ст. маєтком володів Томаш Стрембош – учасник наполеонівської кампанії, людина виняткової сили і деспотичного характеру. З його декількох дітей до дорослого віку дожила лише одна донька – Зузанна (1803—1892). Коли А.Лянґе малював вид села з палацом і каплицею-усипальнею, зведеною у 1820 р., Зузанна була дружиною генерала кавалерії та коменданта австрійського галицького війська графа Фердинанда де Фреснель і Куреля, значно старшого від Стрембошівни. Чи була вона щасливою у шлюбі – невідомо. Але львівські історики і мистецтвознавці А. Чоловський (1865—1964) та Б. Януш (1887—1930) у своїй книжці, присвяченій пам’яткам Тернопілля, зазначали, що в лісі під Ляцьким знаходився загадковий камінь*, який походив з тієї романтичної епохи. Вибитий на ньому ґотичний напис, запевняли дослідники, „є пам’яткою нещасливого кохання славної Стрембошівни до невідомого художника”[21]. Хто знає, чи не був тим „невідомим художником” Антон Лянґе, який бував у Ляцках та малював його краєвиди?..
Тут доречно згадати, що після появи перших літографій з мандрівок Антона Лянґе у львівських періодичних виданнях почали з’являтися і літературні подорожні нотатки того ж таки Зиґмунта Кретовича, Станіслава Яшовського та ін. А вже у 1830-х рр. активно розвивається і романтична література, і народознавча наука. З’являються публікації видатних науковців та літераторів Якова Головацького (1814—1888), Івана Вагилевича (1811—1866), Маркіяна Шашкевича (1811—1843), які цікавилися фольклорно-етнографічним матеріалом, а також художники – Юрій Ґлоґовський (1777—1838) та Каетан-Вавринець Кєлісінський (1808—1849), які замальовували народний одяг та фіксували обряди та звичаї українського народу.
Антон Лянґе зібрав у рисунку багатий і цінний з художньої точки зору натурний матеріал, який увійшов у «Збірку найгарніших і найцікавіших околиць Галичини» (1825–1827). З деяких рисунків було виконано літографії для альбому „Збірка видів добірних парків у Польщі” (1825–1827)*., а декілька увійшли до альбому 1837–1838 рр. „Галичина в картинах, або галерея літографованих видів околиць і найвидатніших пам’яток у Галичині”**, проте якість цих літографій уже була дещо слабшою…
Діяльність А. Лянґе у Львові на початку ХІХ ст. мала велике значення для пожвавлення художнього життя, а ще більше для формування пейзажного жанру. Цьому прислужилася його сценічна праця, а також мандрівні замальовки видів природи. Ще одним великим напрямом його праці стало малярство, яке однак потребує окремого викладу.
Нові деталі біографії А. Лянґе, уточнення його походженнярозкривають обставини формування художника та його причетність до прогресивноговіденського мистецького середовища музикантів, драматургів, митців. Відтакприбувши до Львова А. Лянґе не лише реалізував свій творчий потенціал тастимулював розвиток пейзажного жанру у мистецтві, але й сприяв розширеннюестетичних горизонтів художньої культури Галичини першої половини ХІХ ст.
Софія Король
кандидат мистецтвознавства
завідувачка відділу мистецтвознавства Інституту народознавства НАН України
[1] Стаття є частиною підготовленого ще у 2013 р. матеріалу для альбому «Антон Лянґе», який мав вийти у видавництві «Центр Європи». На жаль хвороба і передчасна смерть директора видавництва Сергія Фрухта (1950–2016) унеможливила реалізацію проекту. Оскільки на сьогодні питання, пов’язані як з постаттю А.Лянґе, так і загалом з дослідженням мистецтва Львова першої половини ХІХ ст. здобувають дедалі більшої актуалізації, ми публікуємо статтю, котра містить нові дані щодо біографії А.Лянґе.
[2] Morrison H. Pursuing Enlightment in Vienna, 1781 – 1790 Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy. — 12 p.; http://etd.lsu.edu/docs/available/etd-06092005-221512/unrestricted/Morrison_dis.pdf — Дата перегляду: 28 травня 2012.
[3]Оскільки це стверджували усі дослідники, хто писав про А.Лянґе, то ми не будемо зупинятися на цьому детальніше.
[4] Rőskau-Rydel I. Życie kulturalne niemcówwe Lwowie w latach 1772 – 1848 // Львів: місто-суспільсьтво-культура / За ред.. М.Мудрого. – Львів, 1999.; Король С. Антон Лянґе: між класичним пейзажем і натурними студіями // ЗНТШ.– Т. ССХLVIII. – С. 152–165; Левицька М. Таємнича муза львівського Моцарта: візуальна реконструкція приватної біографії.; http://uamoderna.com/md/levytska-mozart-son — Дата перегляду: 10 грудня 2018.
[5] Йдеться про Франца Краттера (1758 – 1830) – драматурга і публіциста, який діяв у Львові з 1786 року. Тут він очолював німецький театр та співпрацював з польським театром. Був яскравим представником політики йозефінізму, його культутреґером, а також активним учасником масонського руху. І любов до театру, і приналежність до масонства поєднувала Ф.Краттера із В.А.Моцартом, але також і з Й.Лянґе. Краттер був автором сумнозвісних „Листів про сучасний стан Галичини” („Briefe über den itzigen Zustand Galiziens. Ein Beitrag zur Statistik und Menschenkenntnis ” Ляйпціґ, 1786), котрі змальовували занедбаний стан новоприєднаних галицьких земель до австрійської імперії. — Pfiefer, Gabriele C. Freemason, Mozart’s Contemporary, and Theatre Director on the Edge: Franz Kratter (1758–1830) and Der Friede am Pruth (‘The Treaty of Prut’, 1799). Cataloguing the Komplex Mauerbach, Vienna*. — http://archive.thema-journal.eu/thema/2012-1/pfeiffer/. — Дата перегляду: 20 листопада 2018; Кріль М. Краттер, Франц.: Енциклопедія Львова. — Львів: Літопис, 2010. — Т.3. — С. 598; Мельник Л. Музикалії на сторінках перших львівських газет.; http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nzlnma/2010_22/Statti/01-Melnyk.pdf — Дата перегляду: 28 травня 2012.
[6] Lange J. Biographie des Josef Lange, k.k. Hofschauspielers. — Wien: Peter Rehms sel. Witwe, 1808. — S. 185—186.; http://books.google.co.uk/books?id=MUwOAAAAIAAJ&pg=PP5#v=onepage&q&f=false — Дата перегляду: 28 травня 2012.
[7] Futter. Lange Josef : Österreichisches Biofraphisches Lexicon 1815 – 1950. — Bd. 4 (Lfg. 20, 1969). — S. 447 f.; http://www.biographien.ac.at/oebl?frames=yes. — Дата перегляду: 17 липня 2012.
[8] Deutsch, O. E. Mozart: A Documentary Biography. Stanford, CA: Stanford University Press, 1965. — Р. 262..; http://en.wikipedia.org/wiki/Joseph_Lange. — Дата перегляду: 17 липня 2012.
[9] Ibidem. — P. 538.
[10] Futter. Lange Josef : Österreichisches Biofraphisches Lexicon 1815 – 1950. — S. 447 f.
[11] Lange J. Biographie des Josef Lange, k.k. Hofschauspielers. — Р. 105—106.
[12] Lange J. Boigraphie des Josef Lange…. — S. 182. — Л.Шенберґер виконав пейзажі, Й.Абель – фігури.
[13] Ibidem. — S. 183.
[14] Pfiefer, Gabriele C. Freemason, Mozart’s Contemporary, and Theatre Director on the Edge: Franz Kratter (1758–1830) and Der Friede am Pruth (‘The Treaty of Prut’, 1799). Cataloguing the Komplex Mauerbach, Vienna*.; http://archive.thema-journal.eu/thema/2012-1/pfeiffer/ — Дата перегляду: 20 листопада 2018.
[15] Ibidem.
[16] Ibidem.
[17] Мазепа Т. Австрійський театр у Львові (1789–1872): історія, музичний репертуар, оперне виконавство, культурний контекст: автореф. дис. на здобуття наук. Ступеня канд. мистецтвознавства: спец. 17.00.03 – „Музичне мистецтво” / Мазепа Тереса Лешеківна; Національна музична академія України ім. П.І.Чайковського. — Київ, 2003.; http://www.lib.ua-ru.net/inode/18722.html. — Дата перегляду: 17 липня 2012.
[18] Opalek M. Litografia lwowska (1822 – 1860) / Miechysław Opalek. — Wrocław – Kraków, 1958. — S. 19—20.
*Літографії виходили по декілька штук на рік, про що з’являлися докладні відомості у додатку до “Gazety Lwowskiej” – “Rozmaitościach”. Перший комплект вийшов у листопаді 1823 р., другий – у лютому 1824, про третій було повідомлення у лютому 1825 р. Усі наступні літографії виходили без оголошення.
* Теперішня назва водоспаду – Бухтовець.
[19] Zawadski A. Rzut oka na osobliwości, we względzie historyi naturalnej, widziane w podróże, przedsięwziętey przez Karpaty Stryyskiego i Stanisławowskiego obwodu / Aleksander Zawadski // Rozmaitości. — 1825 (27 Maia). — № 21.— S. 163.
[20] Rąkowski, Grzegorz. Przewodnik po Ukrainie Zachodniej. — Oficyna Wydawnicza REWASZ, 2007. — Сz.III: Ziemia Lwowska. — S. 133.
** Ляцки (Ляцьке або Ляське) – сучасне село Червоне, Золочівського району, Львівської області.
* Сьогодні цей камінь зберігається на території Музею-заповідника «Золочівський замок» Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького.
[21] Czołowski, Aleksandr, Janusz, Bohdan. Przeszłośc i zabytki Wojewodztwa Tarnopolskiego. — Tarnopol, 1926. — S. 191.
* Не всі літографії цього альбому були зроблені за рисунками А.Лянґе. З художньої точки зору цей альбом є менш цікавий, ніж попередня збірки видів.
** Автором більшості літографій цього альбому був Карл Ауер, який у 1830-х рр. працював у видавництві Піллерів.