15 листопада у приміщенні Львівського політехнічого університету відбулася презентація другої частини антології Романа Яціва “Ідеї, смисли, інтерпретації образотворчого мистецтва: Українська теоретична думка ХХ століття: Антологія”. Перша частина побачила світ на початку цього року. Тексти, зібрані й опубліковані упорядником у формі антології, заслуговують особливої уваги не лише мистецтвознавців, але й філософів, культурологів. Вони також будуть цікавими для читачів, не байдужих до історії української культури.
Уже стало закономірністю, що, розкриваючи чергову книгу з мистецтвознавства, знаходиш серед авторів чи упорядників ім’я Романа Яціва. Роман Миронович Яців, проректор з наукової роботи Львівської академії мистецтв, кандидат мистецтвознавства, заслужений працівник культури України, член Національної спілки художників України, Спілки художників “Клуб Українських Мистців” — давно відомий автор не лише у середовищі мистецтвознавців та художників, але й культурологів, філософів. У його доробку — книги, публікації у наукових збірниках, колективних монографіях, часописах та газетах, а також офіційне опонування дисертацій, наукове редагування та рецензування, доповіді, виголошені на конференціях та круглих столах.
Впродовж багатьох років наукова діяльність Романа Яціва спрямована на вирішення найактуальніших, найболючіших проблем в українському мистецтвознавстві. Однією з таких проблем не лише в українському гуманітарному знанні, але і у сучасному українському суспільстві є відсутність цілісної візії власної історії, зокрема історії культури та історії мистецтва.
Навіть події навколо шкільних підручників з історії України свідчать, що, замість цілісного образу історії нашого народу та його культури, маємо величезну кількість нез’ясованих фактів, упереджень, перекручувань та ідеологічних міфів. Що ж до історії українського мистецтва, то, хоча на сьогодні існує кілька видань, які охоплюють процес його історичної трансформації більш чи менш повно, але вони, на жаль, також не витворюють цілісної картини художнього процесу в Україні, не показують його внутрішньої логіки у взаємодії з процесами загальноєвропейськими, не підпорядковуються єдиній концепції. Особливо гостро ця проблема постає у стосунку до мистецтва ХХ століття. Причина таких вад — аж ніяк не в безпорадності авторів, а у величезній кількості білих плям, що виникли в силу історичних обставин. Ліквідація цих білих плям вимагає складної тривалої, наполегливої і часто невдячної праці.
У цьому сенсі доробок Романа Яціва особливо цінний. В силу історичних обставин львівська мистецька критика, як і художня діяльність, з приходом радянської влади опинилася під ідеологічним тиском, зазнала репресій та цензури. Наслідки очевидні: знівечені долі, втрачені традиції, білі плями в історії. Тому повернення критичних текстів у історичний дискурс та інформація про виставки того періоду є необхідними не лише для заповнення лакун історії українського мистецтва, але й для реконструювання історії мистецтвознавчої критики як теорії мистецтва – це ще одна складна проблема, що перебуває у фокусі наукових інтересів Романа Яціва. Відповіддю науковця на це завдання є праця “Українські мистецькі виставки у Львові (1919-1939): Довідник-антологія мистецько-критичної думки” (Л., 2011), у якому, окрім документації виставкової діяльності Львова міжвоєнного періоду, подано огляди та рецензії, що висвітлюють стан та вектори тогочасної критичної думки у Львові.
Важливою особливістю мистецтвознавства, як і в цілому наук гуманітарного циклу, є міждисциплінарний характер. Особливістю власне української гуманітаристики є те, що через історичні обставини до історії, наприклад, філософської та культурологічної думки зараховують твори дослідників, діяльність яких не пов’язана напряму з цими галузями знань, як-от творчість Лесі Українки чи праці Дмитра Донцова. Значний обсяг текстів, що мають науково-практичну цінність для теорії мистецтва, написані представниками суміжних гуманітарних дисциплін. У цьому сенсі дуже важливим завданням є внесення доробку цих дослідників у мистецтвознавчий науковий обіг. Проте просто розшукати й опублікувати тексти такого характеру явно недостатньо — необхідно ввести їх у контекст мистецтва у такий спосіб, щоб вони стали частиною дискурсу, тобто їх проблематика була співвіднесена з проблематикою мистецтва. Під таким кутом зору антологія Романа Яціва “Ідеї, смисли, інтерпретації образотворчого мистецтва: Українська теоретична думка ХХ століття: Антологія” (Л., 2012), дві частини якої вийшли друком цього року, набуває особливої ваги. Перша частина пропонує читачеві праці, що виявляють історичні, філософські, ідеологічні, етнопсихологічні, культурологічні аспекти образотворчого мистецтва. Цікавий теоретичний блок становлять тексти, написані художниками. Так наприклад, “Теоретичні нотатки” Олександра Архипенка чи автобіографічна стаття Михайла Осінчука “Ікона” поряд з етнопсихологічним нарисом Володимира Яніва “Протиставлення Сходу й Заходу з психологічного боку” отримують нове прочитання і незвичний контекст.
Друга частина антології охоплює ширший хронологічний відтинок — у неї включено тексти авторів першої третини-кінця ХХ століття — аж до сьогодення. Таким чином вибудовується своєрідна смислова парадигма від текстів Юрія Липи, Дарії Віконської, Володимира Кивелюка, Олександра Богомазова через спадщину Олега Ольжича, Миколи Бутовича, Миколи Шлемкевича, Петра Андрусіва, Аркадії Оленської-Петришин до Олександра Федорука, Людмили Соколюк, Любомира Медвідя, Андрія Бокотея, та багатьох інших. На відповідальності упорядника лежить не просто вибір та відбір текстів, їх послідовність та логіка цієї послідовності. Упорядник виступає тим найуважнішим і найвідповідальнішим читачем, який повинен відчитати смисли кожного тексту і вибудувати контекст, від якого у кінцевому результаті буде залежати зміст і логіка дискурсу, що ним, врешті, постає антологія. Заслуговують окремої уваги тексти, що стосуються реакції українських митців на художні явища світового мистецтва, як-от статті Юрія Соловія, Якова Гніздовського, Любомира Романа Кузьми, Дарії Віконської, Олександра Тимошенка, позаяк, через політичну ізоляцію СРСР та ізольованість українського мистецтва, Україна була штучно викинута зі світового митецького процесу і багато етапів трансформації мистецтва було пропущено, а історичні зв’язки з цим іншим, інакшим мистецтвом на сьогодні також є білими плямами нашої історії.
Важливо, що в запропонованому Романом Яцівим колі авторів та текстів акцентується кілька вимірів. По-перше, практично кожен автор, представлений в антології, торкається проблеми національної ідентичності, заломленої через мистецтво, при чому це стосується текстів, написаних як в Україні, так і на еміграції. По-друге, українське мистецтво розглядається у співвіднесенні з мистецтвом та культурою світовою. По-третє, через зіставлення текстів мистецтвознавців, художників-практиків, культурологів, літераторів, філософів, укладачеві вдається витворити більш менш цілісну візію осмислення принципових для нашої культури проблем у часовому вимірі, якої так бракує сьогодні.
Східна мудрість стверджує, що наука — це така праця, коли колодязь треба викопати голкою. Для української науки ця метафора є особливо справедливою: оте заповнювання пусток нашої історії та культури, не кажучи вже про розвиток науки, вимагає величезних зусиль, енергії, віри у свою справу і головне, — любові до того, що робиш і до землі, на якій живеш. Мабуть саме завдяки цим своїм якостям Роман Яців заповнив і продовжує заповнювати ці культурні порожнечі постатями, ідеями та смислами.
Дарина Скринник-Миська,
канд. філос. наук, мистецтвознавець