Home / Арт Простір / Карло Звіринський. Про творчість і мистецтво

Карло Звіринський. Про творчість і мистецтво

“Мистецтво не є сенсом мого життя, а лише засобом для висловлення мого відношення до життя”. (Карло Звіринський)
Продовжуємо подальшу публікацію роздумів видатного українського педагога та митця Карла Звіринського про мистецтво  (уривки з автобіографічної книги “Все моє малярство – то молитва”, Манускрипт-Львів, 2017).

Існує багато способів бачення, «віддзеркалення» дійсності в малярстві, різьбі й кожний з них є «віддзеркаленням» якогось умовного стану знання, емоційного стану. Кожний з них щось означає.

Моріс Дені (1870 – 1943) сказав колись: «Треба пам’ятати, що картина, незалежно від того, що зображає – коня чи нагу жінку чи іншу анекдоту, –  є перш за все площиною, покритою фарбами (мальованими плямами, укладеними в певному порядку». Кожний такий порядок має якесь значення з якого можна відчитати багато правд, побачити щось більше ніж предмети, які формують ці барви та лінії.

1
Карло Звіринський, “Вертикалі-І”, 1957. 

Недоречним є твердження, що малярство – це лише колір, світло-тінь, фактура і т. д., що справа тут виключно в смисловій формальній причинності. Проте фактом є, що малярство говорить до нас через змисли і що букварем пластичної мови є і лінія, і колір. Не варто захоплюватися лише гарним характером письма, треба одначе добре знати алфавіт, граматику і синтаксис, щоби зрозуміти емоціональний сенс будови речення.

***

Побачити те, що не побачили другі, почути це – що не почули другі, зрозуміти це – що не зрозуміли другі – це і є талант. І дивуватись тому – що не дивує другого. А хто не дивується формі хмари й рухові хвилі – хіба він може бути поетом, вченим.

***

Мене завжди захоплювала можливість виразу через саму форму – зіставлення тону, кольору, силуету, ритму, пропорцій. По суті, вони подібно до музичної гармонії чи контрастів, творять емоційний лад і, зрештою, духовну структуру твору. Моє малярство є якби одиноким відгомоном тут, у нас… того, що робилось в той час на Заході. То, що я робив – то би можна було окреслити як спробу йти з духом часу. І то – щиро,… Я не програмував собі того, я просто відчував це.

Недоречним є твердження, що малярство – це лише колір, світло-тінь, фактура і т. д., що справа тут виключно в смисловій формальній причинності. Проте фактом є, що малярство говорить до нас через змисли і що букварем пластичної мови є і лінія, і колір. Не варто захоплюватися лише гарним характером письма, треба одначе добре знати алфавіт, граматику і синтаксис, щоби зрозуміти емоціональний сенс будови речення.

***

Побачити те, що не побачили другі, почути це – що не почули другі, зрозуміти це – що не зрозуміли другі – це і є талант. І дивуватись тому – що не дивує другого. А хто не дивується формі хмари й рухові хвилі – хіба він може бути поетом, вченим.

***

Мене завжди захоплювала можливість виразу через саму форму – зіставлення тону, кольору, силуету, ритму, пропорцій. По суті, вони подібно до музичної гармонії чи контрастів, творять емоційний лад і, зрештою, духовну структуру твору. Моє малярство є якби одиноким відгомоном тут, у нас… того, що робилось в той час на Заході. То, що я робив – то би можна було окреслити як спробу йти з духом часу. І то – щиро,… Я не програмував собі того, я просто відчував це.

3.Ліс, осінь. 1968 р.
Карло Звіринський, “Ліс, осінь”, 1968 р.

***

На полотні лежать побіч себе згустки кольорів, тіні предметів, осколки форм, фрагменти дійсності, її відголоски, ледь відчутну мелодію передвечірніх сумерків.

***

В основі кожного справді глибокого мистецтва завжди лежить трагізм, біль і скорбота. Радість є поверховою, вона не може викликати глибоких почуттів.

***

Сам процес малювання, особливо коли він успішний – є для мене найбільшою нагородою. А якщо намальоване знаходить відзвук у глядача, нагорода за мою працю є повна.

***

Я сам собі задаю питання: яке місце буде займати моє малярство у львівському живописі? Я думаю, моє мистецтво можна замкнути в межах Львова. Очевидно – не мені судити про його місце і вагу, але… щось я про те думаю… Приходить мені на гадку таке: якось так склалося, що я знайшовся на перехресті різних ідей і різних впливів. Спочатку я був під впливом… барбізонців, Констебля, імпресіоністів, кубістів … Так як та історія малярства розвивалася, так я йшов за нею…

6.Срібло і мідь, 1992 р.
Карло Звіринський, “Срібло і мідь”, 1992 р.

***

Я міг би сказати так: моє малярство є якби одиноким відгомоном, тут, у нас… того, що робилося в той час на Заході.

Наприклад, імпресіонізм у тому варіанті, як творчість Моне, Піссаро та інші, в Галичині не знайшов відгомону зовсім. Наскільки я знаю, ми в українському малярстві не маємо художника, що про нього можна би сказати: він відгукнувся на ті події в мистецькому світі, які були наприкінці ХІХ ст. Тобто – не маємо імпресіоністів, як мають поляки, чехи і т. д. В нас ніхто не поділяв концепції імпресіоністів.

І я думаю власне: то, що я робив, –  то би можна було окреслити як СПРОБУ ІТИ З ДУХОМ ЧАСУ. І то – щиро. Не те, щоб я хотів їх копіювати, що я хотів би тут бути оригінальним. Просто мене це переконувало, я глибоко був зворушений тим і пережив це. І я хотів, наскільки я то вмів, на свій спосіб якось влитися у ту течію. Я не програмував собі того, я просто відчував то.

І думаю, що може моє місце серед галицького малярства, то полягало би власне на тому, що я був одинокий художник, який відгукнувся на тодішнє малярство Заходу. А вже про міру реальної вартості тих моїх творів не мені судити тепер.

…Зрештою – ніколи в житті я не мав можливості розкласти свої роботи і побачити їх в цілості. Я ж ніколи не мав відповідної майстерні. Дуже хотів би сам побачити: а що ж то я зробив?.. Не знаю, що я зробив…

4. Зламане дерево, 1960 р.

Карло Звіринський, “Зламане дерево”, 1960 р.

***

Де знайти ключ до представленого малярства? Апокрифічне Євангеліє. Відбиває найповніше ставлення до навколишнього світу. Спостерігаючи природу – я подивляю, подивляючи – я малюю, малюючи – я молюся. Всі картини я сприймаю як молитву. Я віруюча людина… Я би хотів не ковзатись по поверхні зовнішній, а проникнути в зміст того, що я бачу.*

Мистецтво є відображенням світоглядної позиції. Для мене мистецтво є тісно пов’язаним з моїм відношенням до Бога, з моїм баченням його у всьому, що мене оточує. Моє малярство є формою молитви, все, що оточує мене – дерево, земля, трава, людина – все є великим чудом, великим чудом, якого я не можу зрозуміти, яке б повстало без такого пояснення, як існування Бога, і тому слова «Розлупаю колоду – бачу Тебе, підніму камінь і там Тебе знайду».

Все моє малярство – то молитва. В ньому я намагався виразити свій подив до великого творіння Бога. Все, що я намалював, було інспіроване цим почуттям.*

***

Спостерігаючи природу – я подивляю, подивляючи – я малюю, малюючи – я молюся.*

***

Мистецтво не є сенсом мого життя, а лише засобом для висловлення мого відношення до життя. Для багатьох художників, наприклад, як для Сельського – це було сенсом його життя.

Для мене є більші ідеали, яким би я хотів служити своїм малярством – це мій подив для світа.

***

Пробуючи усвідомити свою позицію в мистецькому світі Львова, приходжу до висновку, що я не знаю цього світу і тобто знаю навіть дуже конкретно, але як якесь поняття збірне і в такому розумінні можу точно визначити його характер і місце по відношенні до більших мистецьких конгломерацій і не можу проте знайти, усвідомити собі більше конкретно ці різниці і процеси, які заходять внутрі цієї спільноти. Все це уявляється мені якимсь туманом, в якому рухаються, діють якісь істоти, конкретні, контури яких змазані, а я стою десь тут, близько себе, і дивлюся збоку на цей туман і рух в йому. Все, що там діється, не обходить мене настільки. Їх гризня за місце, заробітки, добробут, признання видаються грою нерозумних дітей.

***

2.Мені тринадцятий минало...,поч.1960-х рр.
Карло Звіринький, “Мені тринадцятий минало…”, поч. 1960-х рр.

Скоро виставлюся.

Моє малярство – це віддзеркалення моїх вражень від оточуючої дійсності, а оскільки я в різний час по-різному реагував на цю дійсність, то і форма того малярства була різна. На перший погляд могло б здаватися, що це малярство трудно окреслити, приєднати його до котрогось з відомих напрямків.

Окремі напрямки в окремих полотнах проникають тут і там, але остільки, оскільки це потрібно мені для вираження свого бачення. А бачення це в цілому можна окреслити як бачення інтимне в специфічному того слова значенні. На це малярство повинна б реагувати людина кожного часу і кожного віку. Воно не є зв’язане з ніяким політичним напрямком, з ніякими світоглядними справами. Воно є просто однією з форм бачення і розуміння того, що нас оточує.*

***

В творчості своїй пробую врятувати від забуття мій маленький світ і деякі справи з близьких мені географічних і духовних областей.*

***

Я мріяв собі колись, що на старість буду жити в Лаврові. Зроблю собі з дощок шопу, де будуть довгі стіни і … все розвішу… Хоч би раз в житті побачити, подивитись на себе…

Та відсутність такої можливості – теж одна з найбільших перешкод у моєму малярському розвитку.

***

Я хотів би наперед застерегти – можливо, колись, як мене не буде існуватимуть різні перекручення того, що я робив… Тому треба завжди категорично їх заперечувати: Я НІКОЛИ НЕ ЗАЙМАВСЯ ЧИСТО ФОРМАЛЬНИМИ ПОШУКАМИ. ЗАВЖДИ В КОЖНУ РОБОТУ ВКЛАДАЮ ЯКУСЬ ІДЕЮ, ПІДТЕКСТ, ЗАДУМ. А в глядача хочу викликати певні асоціації з дійсністю.

***

… Дотепер не знаю, чи то, що я робив – чи то є добре, чи ні. Цього ніхто у Львові не робив. Це була спроба робити те, що тоді робили у світі. Але я завше притримувався думки, що професійне мистецтво повинне репрезентувати нас у світі.

Цивілізація мого народу стоїть значно вище від інших. Народне мистецтво виконує свою роль, але саме професійне мистецтво повинно репрезентувати сучасне українське мистецтво. Сам факт, що я глибоко переживаю за долю нації, що все [завжди – Р. Я.] внутрішньо керує мною, і все мною створене буде в кінцевому результаті українським.

Залиште Ваш коментар