Ми поспілкувалися із Костянтином Кожем’якою, народженим в Перевальську Луганської області, після благодійного аукціону «АртФронт». На цьому заході він наголосив: «Той, хто сьогодні не купує і не підтримує українське мистецтво, завтра буде купувати бронежилети для армії».
Підприємець К. Кожем’яка є власником родинної друкарні «Huss», він започаткував «Фонд культурних ініціатив «ArtHuss», а також зібрав колекцію сучасного українського мистецтва. Інтерес «Артесу» до бізнесмена пояснюється ще й тим, що ми хочемо розгледіти у таких особистостях як Костянтин нових Терещенків та Ханенків – меценатів культури, завдяки яким багато мистецьких талантів розкрили себе, а в Україні з’являлися твори європейського мистецтва.
Костянтин Кожем’яка
Розмова почалася з огляду корпоративної колекції фонду «ArtHuss». На стінах офісу друкарні на Шахтарській у Києві роботи Анатолія Криволапа, Віктора Хоменка, Матвія Вайсберга…
– Ось одна із дванадцяти робіт Віктора Хоменка. Це частина проекту «Свідки», який ми експонували в рамках «ART KYIV». Ідея проекту – показати як людина з пасивного спостерігача перетворюється на безпосереднього учасника подій. Це алегорія того, що відбувається в нашій країні – спочатку ми всі були слухачами і спостерігачами, а потім стали долучатися.
Костянтин розповідає, що захоплення мистецтвом та колекціонуванням прийшло завдяки бізнесу.
– У вересні 2009 року був введений в обіг бренд «Huss». Ми його приурочили до приїзду гуру сучасного маркетингу Філіпа Котлера і виступили поліграфічними партнерами цього заходу. Ми беремо участь у виставках, прагнемо до високої якості через співпрацю зі світовими лідерами поліграфічного машинобудування, ми є сертифікованими партнерами компанії «Гейдельберг» і працюємо на їхньому обладнанні. У нас набирає обертів багатосторінкова поліграфія, середні та малі наклади (це коли потрібно надрукувати 300-500, максимум 1000 примірників, де потрібна висока якість).
Робота Анатолія Криволапа з колекції Костянтина Кожем’яки
Костянтин показує стелаж із продукцією друкарні, а сам заводить розмову зі своєю гостею – київською галеристкою Тетяною Калитою про колекціонування, переповідає їй розмову із бізнесменом, який захотів почати колекціонувати.
– Арт-ринок складається із таких собі пазлів: художник-галерея-колекціонер-меценат-аукціон-музей. До цього механізму можна долучитися через корпоративне та приватне колекціонування, меценатство, використання арту як інструменту для просування свого бренду… Потенційний колекціонер хотів зрозуміти, чи це стане пристрастю замість рибальства, як у мене, чи холодним інвестуванням з розрахунку, аби через багато років продати твори за більші гроші; чи це унікальний контент, яким потрібно уміло користуватися для формування особистісного іміджу в суспільстві. Я йому розповів, що витратив три роки, щоб з’ясувати: колекціонування мені потрібно у всіх трьох проявах – як пристрасть, імідж,формування бренду компанії, що дає монетизацію.
Я йшов до цього стільки часу не тому, що у мене погані «провайдери», а тому, що я не міг сформулювати запитання, не розуміючи суті, бо не було цього зв’язку між арт- та бізнес-середовищами. Я тобі розповім, звісно, що таке колекціонування, але ти хоч трішки повинен покрутитися тут, надихатися, побачити та зрозуміти митців, надивитися і натренувати погляд. Один із способів, яким потрібно доповнити відвідини галерей – взяти під опіку молодого, що подає надії, митця, або дорослого, який відбувся як особистість, коли видно його творчий потенціал. З ним потрібно просто працювати як бренд-менеджеру, а потім, через рік-два, ти зрозумієш: твоє це чи ні.
Друкована продукція “Huss” на презентаційному стенді
Секретарка приносить запашний карпатський чай і ми продовжуємо розмову вже у його кабінеті. Впізнаю серед живописних полотен твори А. Криволапа та М. Вайсберга. Костянтин вкотре наголошує: колекціонування починається із спілкування з полотнами та їхніми авторами. Для нього сучасне мистецтво цікавіше ніж антикваріат, бо дає можливість спостерігати за процесом наживо.
– Причетність до подій дає тобі чітке розуміння: що сьогодні добре, завтра вже таким може й не бути. Багато такого, що є епатажем з претензіями на столітні цінності, через рік забувається, і стає нецікавим. Звісно, потрібно зважати на маніпулятивні технології медійного простору, проте, можна виховати в собі такий смак, про який розповідає Тетяна Калита на прикладі Олени Придувалової. Ще 5-7 років тому її ніхто не знав, а сьогодні – це дуже запитуваний у своєму класі художник. В цьому полягають чари селекціонера. Ним може бути як галерист, так і колекціонер. Одним із поштовхів до колекціонування сучасного мистецтва стає особисте знайомство з автором. Я знаю, як мінімум, 10 колекціонерів, які своє перше придбання робили емоційно, потім знайомилися з автором і це ставало вже спілкою, майже сім’єю.
Витвір Петра Лебединця
– А як Ви почали колекціонувати твори сучасного українського мистецтва?
– У вересні 2010 року крива підйому обумовлена введенням нового бренду набула пологого горизонтального вигляду, стартовий імпульс вичерпався. Аналіз експертів брендінгового агентства дав чітку відповідь: проблема у тому, що з моменту введення нового бренду «Huss» дуже змінилась клієнтська база. Коли ми стартували, середній «кеш» угоди, яку укладав співробітник відділу реклами, становив 5000 гривень. За рік ми перейшли у іншу, вищу категорію – власник компанії, топ-менеджер і люди з його оточення, які допомагають ухвалювати рішення, а середній кеш піднявся до 60 тисяч гривень. Отож канали комунікації, які вибудовувались на попередньому рівні, абсолютно не відповідали тим, до кого ми прийшли. Ці люди,передусім, дивляться на імідж, тому потрібно було негайно про це подбати. Наприклад, стати спонсором Чемпіонату Європи з футболу. Коли я це почув, то відповів: «Спокійно, не потрібно нам футболу, міс України, у нас усе по-іншому». Нашими клієнтами є майже всі топові художники України. Я можу запропонувати своєму клієнту знижку, попросивши за це партнерський пакет участі у його арт-проекті. Ось із цього, фактично, почалось осмислене, прагматичне, з метою бізнесу, формування іміджу компанії: я почав активно долучатися до видавничих та виставкових арт-проектів. Зарецький, Криволап, Малевич – це видавничі проекти, а виставкові – Шеришевський, Бевза. Тобто родинна друкарня «Huss» – поліграфічний партнер проекту, відзначена в прес-релізі, на прес-конференції, на банерах…
Робота Миколи Журавля
Я був зобов’язаний прийти на виставку і мовити слово, принаймні пороздавати візитки на події. Одного разу я прийшов до Наталії Заболотної і в якості ексклюзивного поліграфічного партнера «Мистецького Арсеналу» запропонував суттєву знижку, отримавши за це конкретний і, як пізніше виявилось, дуже результативний райдер (перелік умов і вимог – ред.). Ставши членом клубу друзів «Мистецького Арсеналу», бував на всіх конференціях, презентаціях, відкриттях проектів, отримав слово у президії,якщо не третім, то п’ятим, нас згадували у всіх прес-релізах, брендуванні проектів. За рік я сказав: досить на це витрачати гроші, бо результат я вже отримав. За цей час відбулось певне формування смаку плюс знання людей – хто на що впливає, до кого з яким питанням звернутися. Коли я друкував Анатолію Криволапу книгу, у мене була можливість провести з ним кілька днів на друкарській машині. Познайомившись з людиною,зрозумів, чому він так ціниться і попросив: «Пане Анатолію, якщо є така можливість, я хотів би придбати Ваше полотно». Відповідь була: «За свою хорошу роботу ви отримаєте мою картину за дуже гарну ціну». Ось так.
Найпершим мотиватором колекціонування був винятково імідж. Далі починаєш спілкуватися з авторами та розуміти, хто який рейтинг займає. Деякі з сучасних рейтингових художників мені не подобаються, а інші подобаються. Коли з’явилася ось така емоційна складова – виникло захоплення, азарт,почалось колекціонування для душі. Але колекціонування розростається і ти починаєш розуміти, що пора визначитися із концепцією колекції, інакше буде салат «вінегрет». Моя концепція – сучасне українське мистецтво, це по-перше, в її основі – наші сьогоднішні лідери, роботи яких котируються, це по-друге, а по-третє – вона має бути доповнена молодими авторами, що подають надії. Щоб такі автори розкрились, я охоче відгукнувся на пропозицію Павла Гудімова –підтримав ідею стипендіальної програми. Якщо я бачу автора з перспективою, якщо в особі галереї я бачу професійну інституцію, яка діє як брендове агентство, вирощує автора, я готовий виступити маленьким спонсором, який опікується розвитком талантів. А далі усе залежатиме від економічної ситуації. Я запропонував таке багатьом, адже імен достатньо. Але, наразі, аудиторія поводить себе достатньо інертно і зрозуміло чому: новини з екранів щодня знеохочують.
Полотно Матвія Вайсберга
– А твори у Вашому офісі – це фон чи Ви з ними «спілкуєтесь»?
– Вони підказали низку різнорідних рішень та вигадок. Велика кількість знайомих, які знають мене не перший рік, констатують: дещо з моїх задумів у нормальну голову не може поміститись. Насправді, це реальне джерело натхнення: чим би людина не займалася – мистецтвом, бізнесом, громадською діяльністю – це хороший мотиватор і натхненник.
– Як Ви оцінюєте стан сучасного українського мистецтва?
– Є дві новини: хороша та погана. Погана – сучасне українське мистецтво перебуває у стані крайнього занепаду; хороша – ще не втрачений потенціал, ще є імена з якими можна працювати. Це як дорослі митці, які вже відбулись, так і ті, яких потрібно підтягувати – заохочувати, рекламувати, робити медійними не тільки в Україні, а й за кордоном.
Свого часу був рух «Паркомуна», «Живописний заповідник» та інші, які піднесли ту плеяду, яка сьогодні репрезентує Україну в Україні та за її межами. Це Арсен Савадов, Василь Цаголов, Анатолій Криволап, Тіберій Сільваші, Олег Тістол, Олександр Гнилицький, Віктор Сидоренко, Олександр Клименко та інші. Це вікова категорія 50 – 65, а хто ще? Конкурсанти Пінчука?
Коли складається стипендіальна програма, ми ведемо пошук галерей, які займаються просування молодих імен, але їх лише дві. Я співпрацюю з «Я Галерея» Павла Гудімова – інституцією, яка не працює в режимі «розвіски» картин відомих художників: два тижні експонуємо – після того розвішуємо когось наступного. Це дорога в нікуди, режим сувенірної крамниці. А от праця з художником, кураторство, арт-проекти, презентація художника за межами галереї в рамках певних колективних проектів як в Україні та закордоном – це тренд Павла Гудімова.
– Яка Ваша роль на вітчизняному арт-ринку?
– Я переконаний: підняти рівень культури соціуму можна лише за наявності арт-ринку. Він повинен мати культурне спрямування – це форуми, майстер-класи, диспути і так далі. Повинні діяти медіа – газети, журнали… Я маю певне відношення до видання «Бирючий», яке Генадій Козуб хотів спочатку зробити журналом про свій проект – резиденцію «Бирючий» (мистецький осідок, що існує уже дев’ять років – раз у півроку в Запорізькій області, у заповіднику «Бирючий» збирається і працює по 50-70 художників). Але ще до друку першого номера зрозумів – має бути репортерський журнал для простих громадян про те, що відбувається, що думають художники простою мовою. Окрім цього – 4-5 галерей, які просувають по 10-15 художників. Повинні бути аукціони. Ось я долучився до аукціонного дому «Дукат» для того, щоб голосно і сміливо сказати: проведемо в цьому році чотири комерційних аукціони, бо вони впливають на розвиток мистецтва. Мають працювати арт-резиденції, зокрема такі як «Бирючий», куди я відправляю художників, яких підтримую. Моє завдання сьогодні – це «art and business communication», іншими словами комунікація бізнесу та культури.
В офісі видавництва “Huss”
– Тут ми підійшли до Вашого задуму провести форум «Мистецтво і бізнес – точки перетину». Яка мета проекту?
– Розповісти українським бізнесменам, що мистецтво – не забавка, а інструмент. Для домогосподарки або вчителя – це заняття для душі, а для власника компанії зі штатом 200 працівників та оборотом у 5 мільйонів доларів – це інструмент формування світогляду. Він вже виріс із форумів, кейсів, штампів та рецептів, він, як літак, вийшов у стратосферу, а там діють інші закони фізики та бізнесу, працюють мистецтво, політика, зв’язки, групи впливу. Їм необхідно пояснити: для людей вашого середовища, мистецтво нарівні з інформацією – це інструмент керування світом. Якщо вони це зрозуміли, питання номер два – з чого складається структура арт-ринку і які форми співпраці бізнесу з арт-ринком виробила світова практика. Коли вони це усвідомлять, пункт номер три – пояснити, що таке приватне, корпоративне колекціонування.
– Чи люди бізнесу поділяють Ваші ідеї?
Я виступав на п’яти різних бізнес форумах та заходах, зокрема в бізнес школі Києво-Могилянської академії перш ніж зрозумів, що моєю цільовою аудиторією мають бути власники, а ніякі не директори з маркетингу. Власники поділяються на кримінальний капітал та «selfmademan». Отож, мені потрібні «selfmademan» – люди, які заробили гроші чесно, самостійно, вони заточені на постановку і виконання завдань, на самоосвіту і самовдосконалення. Вони, як правило,соціально відповідальні. Коли людині вдається з перших слів показати, що підтримка мистецтва – це колосальна демонстрація своєї активної соціальної позиції, далі з цією людиною можна розмовляти однією мовою. На це мені знадобився рік. Після цього були досягнуті домовленості з декількома бізнес-школами та бізнес-клубами: вони приведуть свою аудиторію. Після цього вже надсилаються запрошення спікерам.
Розмовляв Богдан Ворон
P.S. На жаль, форум наразі не відбувся, натомість мій співрозмовник провів серію бізнес-сніданків. Чому? На своїй сторінці у facebook Костянтин Кожем’яка пояснив необхідність зміни формату: «Аудиторія ще не готова. Статистика – вперта річ: у розвинених країнах 3% населення так чи інакше причетні до національної культури. В Україні – 0,07%. Тому аудиторію спочатку необхідно вивести на якийсь мінімальний понятійний рівень, а потім вже передавати світовий досвід взаємодії французької торгової палати з Лувром, італійської асоціації підприємців з Музеєм сучасного мистецтва в Турині, створення корпоративної колекції Дойчетелеком і т.д».
Довідка: за участі «ArtHuss» відбулися: арт-проект «Опір Матеріалів», виставка Віктора Хоменка «Свідки» в рамках «ARTKYIV», благодійний аукціон в Українському Домі «АртФронт», виставка «Народжені Україною. Погляд звіддаля», закритий показ для друзів фонду «ArtHuss» в театрі на Лівому Березі спектаклю «Корсиканка» і передпоказ колекції аукціону «Дукат», а також торги «Дукату».
Друкарня«Huss» самотужки влаштувала виставковий проект «Ми просто йшли», Шевченкіана Петра Бевзи та Миколи Журавля в Нью-Йорку, який потім експоновано в Києві. Серед видань друкарні «Повстанська абетка», «Альманах Майдан. (Р)Еволюція духу», «94 дні» та багато інших.