Журналіст Радіо Ватикану Лінда Бордоні понад 20 років відстежує культурне життя Італії на сторінках столичних видань. В ексклюзивному інтерв’ю для “Артес” вона розповіла про виклики мистецтву на тлі політичної та фінансової кризи, популярність балканських та російських митців серед італійців та “арештований” музей сучасного мистецтва у Римі.
– Ви народилися в Кейптауні, столиці Південної Африки. Як ви опинилися в Римі та почали працювати на Радіо Ватикан?
– Дуже просто, мій батько італієць. Я приїхала до Італії юнкою, ходила там в школу, працювала. Пізніше, поступила в університет Кейптауна, де вчилася танців. Коли я повернулася додому, то вирішила писати про мистецтво танцю для журналу. Одного разу я натрапила на невеличке оголошення в газеті про пошук англомовних журналістів для Радіо Ватикан, влаштувалася сюди у 1993 році.
– Ліндо, ви працюєте культурним оглядачем у різних італійських часописах. Що це за видання?
– Я захоплююсь мистецтвом, танцями, музикою. Пишу для англомовного журналу “Wanted in Rome”, який виходить двічі на місяць. У ньому є рубрика присвячена подіям культурного життя. “La Repubblica” – столична щоденна газета. Я наповнюю її додаток-тижневик під назвою “Trovaroma”.
– Левова частка цієї газети присвячена культурі, там завжди з’являються цікаві статті про культуру і мистецтво, рецензії на нові книги…
– Так, а “Trovaroma” присвячена виключно подіям у Римі. Це велика товста книжка, і, здається, що тут багато всього відбувається (посміхається).
– У Римі численні афіші анонсують виступи диригента Юрія Темірканова та прими-балерини Большого Театру українки Світлани Захарової, до речі, родом з Луцька в балеті “Жизель”. Ви згадували козаків, як чудових танцюристів… Чи російські та українські митці популярні в Італії?
– В танці, опері, музиці російська спадщина завжди викликала захоплення, зокрема школа. В Римській академії танцю навчають техніки Ваганової, а не Британської королівської академії. Ми звертаємося до Росії в пошуках витоків балету та опери. Так, російські та українські митці дуже популярні, їхні виступи збирають повні зали. Але наша опера не дуже переймається власними танцюристами, вона платить гостям, аби ті приїжджали та приваблювали більшу аудиторію, хоча в довготривалій перспективі це завдасть шкоди опері.
– Поки Світлана Захарова виступає, італійські артисти залишаються в тіні?
– Саме так. Вони навіть не мають шансів зіграти головну роль. Усі талановиті танцюристи залишили країну. Деякі вирушають до Англії, інші подалися до Америки.
– Рим – надзвичайне місто з неймовірною спадщиною Караваджо та Мікеланджело. Величні пам’ятки бароко і ренесансу збудовані на руїнах античного Риму. Неподалік від центру міста знаходиться “Максі” – музей сучасного мистецтва, споруду якого проектувала Заха Хадід. Яке ж місце сучасного мистецтва в Римі?
– Гарне спостереження… “Максі” зовсім новий…
– … і ще порожній…
– Так, він досі незаповнений. Багато років Рим спочивав на лаврах багатющої мистецької спадщини. У нас такі вражаючі культурні надбання, таке красиве місто… Але ніхто й не намагався акцентувати на новому мистецтві, заохочувати молодих митців. Сучасне мистецтво завжди залишалося бідним родичем. Однак, ми маємо чудову галерею під назвою “Національна галерея модерного мистецтва”, натомість “Максі” є музеєм мистецтва ХХІ століття. У нас є “Макро” – ще один музей сучасного мистецтва.
Будівництво “Максі” тривало понад 20 років, а нині цей музей інспектує поліція, адже він не дає прибутків, на які розраховували. Ситуація неприємна, бо місто Рим немає достатньо грошей, щоб відремонтувати дороги, обрізати дерева, вивезти сміття, не кажучи вже про мистецтво. На відміну від невеликих приватних галерей, для державних і муніципальних настали важкі часи. Римляни потребують “Максі” і сучасного мистецтва, в той час як туристи приїжджають аби відвідати Ватикан, галерею Борґезе, Форум.
– Уряд припиняє фінансування культурних та мистецьких установ. Що відбувається?
– Я стежу за подіями на сценах понад 20 років, бачу як зачиняється велика кількість інституцій. Фестивалі проводять лише один рік, багато митців виїжджають. Ось, приміром, “Agimos” – стартовий майданчик для молодих музикантів. Йому довелося згорнути діяльність, хоч там й намагалися вижити з допомогою концертів. У літню пору в нас проводили силу-силенну концертів класичної музики, відбувалися джазові фестивалі на віллі “Челлі Монтано”… Усього цього вже немає. Гарний фестиваль на віллі Адріана в Тіволі, поблизу моря, припинив роботу. А це ж була велика мистецька подія. Можу назвати багато подібних прикладів.
– А як же приватні спонсори і меценати? Невже немає охочих підтримати культурно-мистецькі такі заходи?
– Охочі завжди є, але навіть у спонсорів обмаль грошей. Це загальносвітова тенденція… У таких випадках мистецтво стає першою жертвою… У нас був міністр культури у попередньому уряді на прізвище Бунді. Він якось, виступаючи на телебаченні, сказав наступне: “Якщо мистецтво не приносить прибутку, то для чого в нього інвестувати?”
– Токіо відоме своїми субкультурами, як, зрештою, Лондон чи Нью-Йорк. Чи у Римі є мистецькі середовища з дивними смаками в музиці, одязі, особливим світосприйняттям? Віа Марґутта існує досі?
– Віа Маргутта живе. Галереї, які зосереджені на цій вулиці стали всесвітньовідомими. Художники прагнуть показувати свої роботи саме там, а також на віа Коронаре, віа Джулія – місцях, які стали відомими ще у 70-ті. Тоді набув популярності рух, який виник саме в Римі… Ті галереї вже здобули ім’я та показують роботи нових митців. Це досягнення для художника, але віа Маргутта вже не джерело новизни.
– Тобто виставки там є радше ознакою успіху митця?
– Так
– Що ж це за рух у мистецтві, який виник у сімдесяті?
– Це був напрям, послідовники якого гуртувалися навколо галеристки Палми Букареллі. Вона керувала Академією сучасного мистецтва. Ця жінка вміла виявити мистецький хист та створила “L’arte povera” – стиль відомий у всьому світі, який об’єднав багатьох митців. Чимало іноземців приїжджали до Риму, аби підтримати цей напрямок. До речі, ми маємо чудового митця на ім’я Скіфано. Але всьому цьому настав кінець. Сьогодні італійська культура переживає депресію, яка багато в чому є наслідком затяжної політичної кризи. Тим часом молоді люди або виїжджають, або залишаються пасивними.
– Ви констатуєте низький рівень зацікавлення?
– Саме так. Молодь намагається копіювати те, що відбувається в Нью-Йорку, навіть на Балканах. Нічого нового Італія чи Рим запропонувати вже не спроможні. Нам не вистачає енергії й кисню для створення чогось нового. Навіть реп, який зараз вважають дуже актуальним, є не більш ніж імітацією.
– Ви нагадали мені сюжет японського фільму «Ахіллес та черепаха». Митець намагається впіймати хвилю найпопулярніших мистецьких трендів, імітуючи усе підряд і втрачає своє власне бачення. Ви згадували про зацікавлення Балканами. Мистецтво звідтіля насправді є джерелом натхнення для італійських митців?
– Воно має деякий вплив, адже італійці його полюбляють. Ми стежимо за тамтешніми новинками, але не впевнена, чи воно слугує джерелом натхнення. Це абсолютно інший вимір, хоча з точки зору творчості – це новий подих.
– Горан Брегович приїжджає до Риму…
– Брегович дуже популярний, тут усі його люблять.
– Чи досі присутній дух змагання між італійськими містами? Куди варто податися в пошуках потужного сучасного мистецтва?
– Напевно, до Мілану. Він має надзвичайно велику мистецьку спадщину, ту ж таки “Ла Скалу”. Він навіть більш європейський від Риму.
– Чи має Ватикан який-небудь вплив на ситуацію в культурі?
– Лише політичний. Якщо уряд проштовхує закон, який чимось не подобається духовенству, Ватикан може сказати своє слово. Папу поважає народ, Його Святість регулярно зустрічається з митцями, намагається мотивувати та надихати їх. Він запрошує сучасних художників усіх напрямків та стилів. Його етичне послання часто зударяється із комерційним началом.
Сьогодні не найкращий час для італійської культури. Однак це прямо пов’язано з економічною кризою. Уряд за останні роки скоротив на 70% фінансування шкіл, отож ви можете уявити, наскільки знизилося фінансування культури. Не впевнена, чи призведе це до культурної революції, але перші зерна посіяні. Люди в Італії занадто сп’янілі від телебачення і комерційного продукту, який постійно в ефірі. Мусить бути ініціатива від молодих людей, які, можливо, лише чекають часу аби вийти на світло.
– Ліндо, дякую вам за розмову!
Розмовляв Богдан Ворон