У Львові продовжується бум встановлення пластикових вікон. Найдешевший спосіб енергозбереження дається місту дорогою ціною — такі вікна помітно спотворюють пам’ятку ЮНЕСКО. Мерія, закордонні реставратори, навіть ПАТ “Львівгаз” та приватні охоронні фірми кожен на свій лад переконують львів’ян зберегти дерев’яні вікна. “Артес” принагідно розпитав фахівців про проблеми збереження унікальної архітектурної спадщини Львова та сучасну архітектуру, яка вже до невпізнання змінила кілька районів міста.
Міський голова Львова Андрій Садовий
На міського голову покладено обов’язок забезпечувати дотримання законів, зокрема й у сфері охорони культурної спадщини чи будівництва. Йому підзвітні департамент містобудування та управління охорони історичного середовища.
— У старовинних кам’яницях центру міста активно встановлюють пластикові вікна та броньовані двері замість оригінальних елементів притаманних споруді. Як реагує місто на такі ґвалтовні зміни, необдумані та невиправдані?
— Це є порушення норм чинного законодавства. Якщо хтось викидає старі вікна і ставить пластикові — це злочин, за який чекає покарання у вигляді штрафу. Люди повинні розуміти, що дерев’яне вікно є більш корисне та безпечне. Якщо у вашому помешканні в центрі міста є старі вікна, давайте подумаємо як їх реставрувати. Для цього є окрема програма, яку підтримує уряд Німеччини. Охочі відремонтувати вікна мають звертатися в Галицьку районну адміністрацію, міське управління охорони історичного середовища. Хто має можливості, може самостійно за свої гроші відреставрувати. В жодному разі не можна міняти формат вікна, бо врешті-решт вам доведеться все повертати назад і ще платити великий штраф. Те ж саме стосується заміни вхідних дверей. Львів — це особливе місто, тут ми маємо показувати приклад збереження пам’яток архітектури. Тому той, хто цього не розуміє, буде мати проблеми.
Заміна вікна — це нищення пам’ятки архітектури. Ми співпрацюємо із судом і хочемо зробити прецедент, аби люди зрозуміли, що просто так самовільна заміна вікон не мине. Сьогодні держава не може врегулювати це питання, тому ми як місто пішли таким шляхом, щоб зупинити оці процеси руйнації. Будинок — як людина — давайте ми йому шрами на обличчя нанесемо, око одне закриємо… У нас беруть вікна в інший колір малюють, міняють конструкцію, а це не відповідає паспорту фасаду. Перед тим як таке робити, нехай людина вийде на вулицю та подивиться на цей будинок. Давайте його відновимо в тому вигляді, в якому він був збудований. Нехай це буде окраса нашого міста, а не потвора.
Керівник проекту «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста» GIZ Іріс Гляйхман
Німецьке товариство з міжнародного співробітництва GIZ у Львові займається відновленням старих будинків, поширює знання про архітектурну спадщину серед городян.
— Ми три роки тому уклали програму по реставрації вікон та брам. Ці елементи кам’яниць реставрують за гроші мешканців, Німецького товариства з міжнародного співробітництва та міського бюджету. В рамках цієї програми ми проводили семінари на яких навчали локальні фірми та майстрів реставрувати згідно з пам’яткоохоронних умов вікна та брами. Ми звертаємось до мешканців, аби вони проявляли ініціативу, реставрували, а не міняли на нові вікна та брами.
Місцеві підприємці відреставрували понад 55 брам, що ж до вікон, то це приблизно півтисячі одиниць, якщо брати до увагу вікна в театрі Заньковецької. Це небагато в порівнянні із загальною кількістю старих брам та вікон, але мешканці починають розуміти, що з цими вікнами можна працювати і реставрувати їх. Вони звертаються до нас дедалі частіше.
Старе вікно надає більшої вартості будинку і після реставрації ще сто років прослужить. До того ж, ми не знаємо, яким чином пластикове вікно впливає на здоров’я людини. Часто пластикові вікна бувають настільки щільно встановленими, що в приміщенні утворюється пліснява. Це позначається і на здоров’ї людей. Німеччина в 90-х роках переживала бум заміни старих вікон на пластикові, але дуже скоро люди помітили, що цього не можна було робити і багатьом довелося міняти пластик на дерево. Сьогодні охочі придбати квартиру віддають перевагу житлу зі збереженими вікнами.
Передумовою нашої роботи у Львові є участь мешканців, які попередньо повинні домовитися про суми внесків на реставрацію. Навіть якщо їхній вклад незначний, люди раптом починають звертати увагу на те, що роблять за їхні гроші, а також більше дбають про брами, вікна та інші елементи облаштування в майбутньому.
До речі…
Пластикове вікно — це знахідка для злодія. Фахівці охоронних фірм зазначають, що грабіжник відкриває такі вікна викруткою, фомкою чи шпателем за 20-40 секунд. Відтиснути пластиковий склопакет простіше ніж дерев’яний Адже для злодія важливий час, якщо він вкладається у 3-4 хвилини, то лізе до помешкання. Більш надійними в порівнянні з пластиковими є старі дерев’яні двопакетні вікна. Також пластикові вікна слугують сигналом для грабіжників, що мешканці заможні. З настанням зими працівники ПАТ “Львівгаз” нагадують львів’янам про небезпеку від пластикових вікон.
Начальник газового господарства Львова ПАТ “Львівгаз” Павло Сербан
— Люди встановлюють пластикові вікна, броньовані двері, електровентилятори аби покращити свій добробут, але це все є першочерговою причиною отруєння чадним газом. У приміщенні в якому знаходяться газові прилади і герметично закриті вікна та двері дуже швидко закінчується кисень. Для спалювання одного 1 м3 газу потрібно 10 м3 кисню. Це не просто цифри. У звичайній кухні площею 10 м2 маємо 30 м3 повітря. Газова плита бере 1 м3 газу в годину, газова колонка — 2, тобто за годину їхньої роботи в приміщенні повітря не стане — воно вигорить… На сьогоднішній день всі випадки отруєння пов’язані з тим, що вигоряв кисень в приміщенні. Важливо, щоб в приміщенні постійно циркулювало повітря. В дерев’яних вікнах є кватирки, нещодавно ми проводили опитування і люди старшого покоління розповідали, що при роботі газових приладів у них завжди відкрита кватирка, а в пластикових вікнах їх немає. Тому ми наголошуємо, що в них повинні бути передбачені провітрювачі.
Начальник міського управління охорони історичного середовища Лілія Онищенко
— Охочим вставити пластикові вікна у старовинній кам’яниці загрожує штраф, про яку суму йдеться. Який саме прецедент мав на увазі міський голова?
— На жаль штрафи невисокі — це, приблизно, 800 гривень, тому люди не бояться таких санкцій. Той випадок, про який говорив Андрій Іванович, стосується власниці помешкання на Площі Ринок 3. Це три вікна квартири. Згідно судового рішення, вона була змушена поставити назад деревяні вікна замість пластикових. Вона це зробила, але суд першої інстанції відмовив нам у відшкодуванні, йшлося про 50 тисяч гривень. Судилася Галицька райадміністрація і, на жаль, ми не досягли тут успіху.
Раніше ми складали протоколи на всі пластикові вікна, які виявляли. Для цього проводили систематичні перевірки. Але пізніше прокуратура нам вказала, що ми маємо право складати протокол про адмінпорушення тільки у випадку, якщо пластикове вікно виявлене протягом двох місяців з дня встановлення. Це нам надзвичайно ускладнило роботу, адже важко довести, чи заміна відбулась вчора, чи два роки тому.
— Які підстави такого рішення прокуратури?
— Ми штрафуємо згідно з 92-гої статті адмінкодексу. В законі про охорону культурної спадщини є зовсім інший пункт, але ми не можемо його використовувати, бо до цього часу не розроблено підзаконного акту на основі якого ми би могли працювати. На місцевому рівні ми нічого не вдіємо, поки його не затвердять на державному.
— Чи є проект такого підзаконного акту?
— Немає. Цим мав би зайнятися центральний орган охорони культурної спадщини, або їхня юридична служба. Вони встановлюють перелік документів, на основі яких ця норма буде діяти. Ми можемо зараз складати протоколи тільки на пам’ятки і штрафуємо лише за Кодексом України про адміністративні правопорушення, тут штрафи невеликі.
— Останні будівельні скандали (Озаркевича 4, Арсенал, Староєврейська 9) засвідчили, що місто немає повноважень зупиняти незаконні будівництва, зокрема на памятках національного значення, яка схема будівництва на мурах Арсеналу?
— Інвестор отримав дозволи від центрального органу охорони культурної спадщини. Згідно із Законом України Про охорону культурної спадщини, особливо після змін внесених в жовтні минулого року, муніципальний орган охорони культурної спадщини позбавлений багатьох повноважень і тому зараз ми навіть не маємо права зупинити роботи на пам’ятці національного значення. Ми лише можемо повідомити вищі за рангом структури в Києві про те, що на пам’ятці ведуть роботи. Поки з Києва надійде припис про припинення робіт, інвестору інколи вистачає ночі аби закінчити незаконне будівництво.
До прикладу на Вірменській 30 ми зупинили будівництво разом з мешканцями. Там уже була готова опалубка, підвезли бетон. Стояли там цілу ніч, не давали власникам встановити сходи. Справа є в суді. Що до Староєврейської 9, то ви, напевне, звернули увагу на вхідні двері, які стоять у нас в коридорі — це ми попросили забудовника їх принести, бо їх могли просто викинути. Про те що відбувалося на об’єкті ми згідно всіх можливих повноважень і перевищуючи їх повідомили центральні органи. Кілька разів виходили туди з міліцією та прокуратурою, але це не дало жодних результатів, роботи продовжуються. Скоро там відкриється ресторан в який усі підуть із задоволенням (Так і сталося, ресторан “Королівська пивоварня” вже працює). У випадку з Арсеналом нам хоча би принесли та показали дозвіл, аби ми мовчали, а у випадку зі Староєврейської навіть цього не зробили.
Це не тільки проблема Львова. У Києві також багато пам’яток і ця проблема відчутна. Ми живемо у такій державі. У Дніпропетровську, наприклад, просто розвалюють пам’ятки і ніхто не піднімає шуму, а у Львові все відбувається дуже яскраво, бо в нас, все-таки, якась громадськість є, яка ще хоче щось зберегти.
Офісний центр на вулиці Грюнвальдська, 5, (фото:http://mistoproekt.com.ua/)
— Що може зарадити проблемі?
— Вільне місто Львів. Теперішніх прав, якими наділене самоврядування недостатньо. Не тільки в галузі охорони культурної спадщини, всі міські органи влади дуже обмежені у повноваженнях. Держархбудінспекція підпорядковується державі. У нас немає муніципальної будівельної поліції, ми не можемо її утворити. Це могло би стати дуже добрим розв’язком, адже зараз ми змушені звертатися до звичайної міліції. Вони можуть зупинити будівництво до з’ясування обставин і ми цим користуємось. Але було б добре, якби це була служба, яка розуміється на справі, адже дільничний не завжди хоче на такі випадки реагувати. Він має свої обов’язки пильнувати порядку, хоча саме завдяки міліції, яка вчасно приїхала на Вірменську 30, горе-забудовники просто втекли.
Кілька разів ми зупиняли будівництво з допомогою міліції у нашому дворику (йдеться про будівництво ресторану мережі “Фест!” в Бернардинському дворику — прим. редакції)
Таке враження, що наш закон такий суворий, аби легше його можна було порушувати. Наприклад у Німеччині виявилось неможливим продовжувати роботи після того, як міліція зупинила будівництво до з’ясування обставин. У нас — навпаки — намагаються якнайшвидше все доробити, бо тоді вже нічого не зміниться. Не можна сказати, що ми зовсім безуспішні. Будівництво на вулиці Довбуша, яке там планували, ми одразу припинили. Коли до нас прийшли з історико-містобудівним обґрунтуванням ми його одразу відхилили. На вулиці Лисенка подібна історія, там велику роль відіграла громадськість, яка відстоювала свої права. Зрештою у нас мешканці завжди проти і вони часом неправі, бо місто мусить розвиватись.
Вхідні двері з будівлі на Староєврейській, 9
— Як щодо новобудов у старій частині міста?
— Зовнішній вигляд будинку — це повна відповідальність головного архітектора проекту. Він мусить усвідомлювати, де проектує. Я розумію, що архітектору хочеться показати свої амбіції, але у Львові їх потрібно сховати до кишені і підпорядкуватися тому оточенню, яке є навколо. Вони не повинні намагатися створити нову ратушу чи Домініканський собор, але проектувати так, щоб це не заважало тому, що вже є. Це дуже складно і цьому не вчать на архітектурному факультеті. Це треба відчувати і мати досвід проектування, принаймні знати, як це роблять у світі.
— Ви могли б назвати приклади вдалих сучасних доповнень до старого Львова?
— Можна згадати офісний центр на вулиці Грюнвальдській. Він цілком зі скла і досить нейтральний. В ньому відбивається навколишня архітектура і він вдало вписаний в навколишню забудову. Другий об’єкт — це споруда навпроти готелю “Львів”. Для нього характерна довершеність, адже львівській архітектурі притаманне якісне виконання найменших деталей. Це конструктивізм-мінімалізм, оздоблювальні матеріали дуже якісні. Архітектор залучив ремісників, які старанно виконали свою роботу.
Мені не подобаються об’єкти, які будують під старовину, компіляції різних стилів. Це поширена практика і, звісно, такий будинок буде вписуватися у навколишню забудову, проте це суперечить Венеціанській хартії (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_757). У ній йдеться про те, що сучасна архітектура має бути відображенням нашого часу, а не бути повторенням минувшини. Адже таке трактування архітектури не відповідає історичній правді, ми не повинні дурити людей еклектикою, а пропонувати архітектурні рішення ХХІ століття.
Одного разу до нас звернувся чоловік з проханням надати йому плани палацу Потоцьких. На запитання чому він відповів: “я хочу собі такий збудувати”… Ми їдемо в інші міста дивитися не тільки на стару архітектуру, але й звертаємо увагу на сучасну. І часом вона більш приваблива ніж стара. Навіть в межах пам’ятки ЮНЕСКО можна будувати в сучасному стилі.
— На кшталт будівлі Укрсоцбанку на площі Міцкевича?
— Приклад Укрсоцбанку чому усі згадують як дуже негативний, але при цьому забувають, що був проведений архітектурний конкурс. Працювало дуже компетентне журі, котре вибрало саме цей проект. Його виконав вже на той час заслужений архітектор України. Я не виступаю за цей проект, Боже борони, у мене є свої зауваження до нього, але якщо ми піднімемо газети з початку ХХ століття, то прочитаємо про те, як не вписується в міську архітектуру будинок страхового товариства “Дністер” на Руській 20. Мовляв, хто це дозволив побудувати? Інший приклад — будинок Шпрехера, цей затуляв катедру і ратушу, перед його будівництвом знесли середньовічні кам’яниці, а також кав’ярню “Монополь”. Це викликало хвилю обурення, мабуть не так через старі будинки, як через кафе, адже статті розводились про те, як же далі жити без улюбленої кав’ярні. І ось маємо будинок Укрсоцбанку, ми були такими в 90-ті. В нас дуже багато забудовників, які несвідомо втілюють дитячі комплекси. Я не хочу образити інвесторів, у нас є багато відповідальних бізнесменів, які слухають архітектора, не тиснуть на нього і не змушують виконувати їхню волю. Я завжди говорю архітекторам, що саме вони повинні диктувати волю замовнику, а не навпаки. Дуже часто замовник хоче мати вежу і його переконати не вдається. Ми разом із управлінням архітектури не можемо втручатися в авторське вирішення, лише стежимо аби не зависоко будували. Раніше ми разом погоджували робочий проект, обговорювали його на раді, кликали замовника. Ми дуже часто проводили спільні ради і це було добре, бо і архітектор, і замовник могли почути зауваження. Тепер ми взагалі не бачимо робочого проекту.
Інвестор приносить нам містобудівні вимоги і обмеження — такий собі ескіз, який пізніше може змінитися. По ньому можна розгледіти лише габарити. Більше того, ми не можемо проконтролювати пристосування першого поверху під офіс чи під заклад харчування. Зі свого боку ми прописуємо, як мають виглядати двері та вікна, в завданні на проектування чи реставрацію написано одне, а встановлено щось зовсім інакше, тим часом об’єкт уже зданий. Раніше було строго, адже акти прийому в експлуатацію підписувало досить багато служб.
— Між двома згаданими у розмові будинками — Грохольського та Укрсоцбанку на площі Міцкевича знаходиться обгороджена парканом ділянка.Чи планують тут щось збудувати?
— Свого часу у старому будинку на Міцкевича 9 трапився обвал. На той час там господарювала Спілка художників, яка мала можливість оформити за собою це нерухоме майно, проте цього не зробила. Пізніше кам’яницю розібрали як аварійну. Обвал, до речі, стався з вини Спілки художників, бо вони добряче підкопали фундамент — у підвалі робили якесь кафе чи майстерні. Коли будинок вже не існував, ділянку продали інвестору, а на фундаменти умудрилися оформити право власності. Причому інвестором якому дісталася ділянка став адвокат, який захищав права спілки у судах. Зараз маємо таку колізію, що ділянка має одного власника, а фундаменти іншого. Власник ділянки проводить археологічні дослідження, а власник фундаментів пише до нас, що там незаконні роботи. Я підозрюю, що ця руїна простоїть ще багато років. Якби магдебурзьке право діяло, то місто би сказало: “жоден з вас немає тут рації, ми забираємо ділянку під громадський простір. Територію вирівнюємо і робимо сквер доступний для всіх людей. До побачення ви обидва тут неправі”. Але ми не можемо цього робити, бо в нас завжди захищають право власності. Зараз тут смітник, а експерти ЮНЕСКО, які приїжджають що два роки, дивуються, чому досі нічого не збудовано на цій ділянці, а також на перетині вулиць Краківська-Вірменська та Федорова 3. На вулиці Федорова мав постати готель, але суд заборонив будівництво У нас є така громадська організація Представництва Американського об’єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу. Це вона подала до суду і виграла його. Організація стверджує, що на місці, де хотіли збудувати готель раніше була ритуальна шхита (різня). Звісно, її слідів не залишилось, ця територія мала бути передана єврейській общині. На момент судової тяганини там вже вирили котлован, який почала заповнювати вода. Утворився басейн, постала загроза зсуву сусідніх будинків. Разом із Галицькою адміністрацією ми подали зустрічний позов, аби дозволити забудовнику відпомпувати воду, укріпити котлован та законсервувати земляні роботи. Зараз вони проводять ці роботи… Тому роль громадськості не завжди конструктивна, адже ця ділянка була на конкурсі, єврейську громаду попередили, але від них пропозицій не надходило…
До речі, поруч ми організували конкурс щодо покращення стану громадського простору. Йдеться про площу Арсенальну поруч із руїнами синагоги. Німецький архітектор Франц Решке переміг в конкурсі на кращий проект для цієї площі. Його задум має на меті показати відсутність передвоєнної єврейської громади. Проект передбачає облаштування двох територій. Одна з них — це доступ до синагоги, її фундамент буде відтрасований різними видами бруківки. На іншій території будуть місця для сидіння та тексти викарбувані на бетоні — це думки львів’ян єврейського походження. Їх вибір узгодять з представниками єврейської громади. Тексти будуть на кількох мовах, аби людина могла задуматись про втрачену частину Львова.
Сучасна споруда на площі Старий Ринок, 8 (Фото: Thunder08/wikimapia.org)
Укрзахідпроектреставрація
Це провідний науково-реставраційний інститут Західної України. Основним завданням якого є розробка проектів реставрації архітектурних пам’яток. “Артес” розпитав фахівців інституту про проблеми збереження архітектури Львова.
Провідний спеціаліст інституту Укрзахідпроектреставрація Оксана Бойко
— У нас немає чіткої пам’яткоохоронної вертикалі. Також вона не повинна підпорядковуватись районній, обласній чи державній структурі, а бути незалежною, як релігія. Тільки тоді охорона культурної спадщини стане ефективною.
Нині управління охорони історичного середовища займається усім містом, але має бути заповідник, який буде опікуватися тією частиною, яка увійшла в ЮНЕСКО. Заповідник треба відновити.
Також наші владні органи борються між собою замість співпрацювати. У нас є міське управління історичного середовища та обласний відділ. Щоб погодити документи, потрібно звертатися в обидва місця, а якщо трапляється біда, то ні один ні другий невинні.
Пріоритетом нашого часу став бізнес, який диктує підходи до архітектурних рішень. Їх приймають не з наукової точки зору, а з меркантильних міркувань. Львів немає затвердженого генерального плану, адже це невигідно мати опорний план. Якби він був затверджений, ми би не мали багатоповерхових чиряків на тілі міста, які виникли за останні шість років. Вже немає Погулянки та Збоїщ, краєвид Львова кардинально змінився. Ці райони, які є зоною регульованої забудови та мають велику історичну цінність, були понищені.
Головний спеціаліст інституту Укрзахідпроектреставрація Василь Слободян.
— Пам’ятка ЮНЕСКО вимагає органу, який би нею опікувався. У нас опікуном виступає місто, але влада не в стані того вберегти. Окрім ратуші, у нас немає жодного знаку, що центр міста — це пам’ятка ЮНЕСКО. Кожен об’єкт, який внесено в цю пам’ятку повинен мати відповідну позначку. Ми часто бачимо, що будинки віддають в приватні руки, охоронні договори укладають заднім числом, коли будинок знищений або перероблений до невпізнання ззовні та зсередини. Охоронне законодавство не працює.
Львів дотепер немає затвердженої зони ЮНЕСКО і охоронної зони. Це питання, яке піднімають іноземні представники ЮНЕСКО в Парижі. Також мають бути затверджені буферні зони пам’ятки ЮНЕСКО, хоч у нашому законодавстві такого поняття не існує. Котроль за буферною зоною має бути таким самим як і за самою пам’яткою.
Коли 15 років тому Львів пропонували включити в список спадщини ЮНЕСКО, то вимоги до оформлення документів були зовсім інші. 25 років тому подання складалося з двох карток, то тепер наше подання про дерев’яні церкви в Україні та Польщі вмістилося на 480-ти сторінках. Змінилися вимоги і принципи опису і давно вже ЮНЕСКО звернувся до Львова, аби ми доповнити документацію.
Фундаменти середньовічних будинків на перетині вулиць Вірменська та Краківська
— Чи могли б ви назвати позитивні приклади реставрації у Львові?
— Ми пишаємося прикладом Палаццо Бандінеллі, це зразок в різних аспектах. Пам’ятка перебувала в руїні, але її врятували завдяки Товариству шанувальників Львова. Вони били на сполох і писали листи. Реставрацію провадили Ліда Горницька, Михайло Бендина, Андрій Поліщук. Їм вдалося зондажами підкреслити історичні періоди, дослідили структуру. Однак реставрація кам’яниць має проходити у комплексі. Адже у сусідньому будинку не подбали про водовідвід, підтягування вологи дається в знаки. Матеріали, які нам запропонувала Європа — це ще одне питання. Там відлущується тиньк під каменем, бо його не можна тинькувати, він повинен дихати. Декорація у вигляді луски відлітає. Тим не менше, як зразок реставрації він дуже добрий.
Наприклад на Площі Ринок 36 чудово показано структуру кам’яниці у світлиці, це різьблені бельковані стелі, роздільна різьблена колона, на стіні виявлена розвантажувальна аркатура. У другому поверсі будинку, що на Площі Ринок 41 вдало відреставрований стінопис у помешканні. Ще один приклад — це офіцина Аптеки-музею.
Реставрація полягає в тому, що ти маєш користуватися тими ж матеріалами і техніками, які використовували під час будівництва ренесансних кам’яниць. На Площі Ринок ми також бачимо, що багато склепінь на першому поверсі обдерті. Але ж це були світлиці, ніколи патрицій не дозволяв собі жити в пивниці, в яких не штукатурили стіни. Навіщо ще й бутафорно обличковувати інтер’єр рваним каменем? Це ж не провінція.
Інтер’єр кафе “Фреска” на Краківській 9 — це ще один добрий приклад. Були виявлені цікаві розписи на стінах. Колись у будинку був готель “Під трьома муринами” а також винарня, відтоді залишились фрески із зображенням шампанського, корабель з вином тощо.
На площі Міцкевича була проведена вдала реконструкція будинку, який зараз займає Укрексімбанк. На площі Старий Ринок у 2000-х роках звели будівлю “БМ Банк” — теж приклад, який варто згадати.
Начальник міського департаменту містобудування Андрій Павлів
Департамент містобудування Львівської міської ради задовольняє потреби громади Львова у будівництві та благоустрою. Забудовники звертаються сюди за містобудівними умовами та обмеженнями, які визначають, зокрема, скільки поверхів матиме майбутній будинок, благоустрій, щільність забудови.
— Якщо ми вийдемо на оглядові майданчики і подивимось на міську панораму, то зможемо переконатись, що Львів – європейське місто, яке найкраще зберегло свій давній силует, порівняно з іншими європейськими чи українськими містами.
У нас немає хмародерів, які повигулькували в центрах міст. Наприклад у Києві знищений силует і масштаб міста – йдеться про формування правого берега, який був символом міста.
А Львів умудряється зберігати свій силует і залишатися привабливим для туристів. Є емоційні оцінки містобудівельної діяльності у нашому місті, але вони не витримують критики. За останніми дослідженнями Львів є одним із найпривабливіших міст для проживання.
Якість повітря стала кращою, адже у нас немає великих підприємств. Компактність проживання має ту перевагу, що ми можемо пішки дістатися з однієї частини міста в іншу.
Забудова регламентується існуючими історико-містобудівельними обмеженнями, які й виконують фахівці Укрзахідпроектреставрації. Ми спираємось на їхні креслення та розрахунки.
— А чому біля Львівської академії мистецтв на вулиці Кубійовича раптом постала величезна висотка? Напевно є генеральний план, якого потрібно дотримуватись?
Він є погоджений. Наступним кроком мало би стати погодження детальних планів, на які, на жаль, дуже складно отримувати гроші. Маючи детальний план території я був би позбавлений ручного режиму керування.
Напевно тоді б не було подібних чиряків на тілі міста і не виникало би скандалів…
Вони б виникали так чи інакше. Коли я прийшов на цю посаду у 2006 році, то перше з чого я почав – це зі скандалу на вулиці Довженка 18, що на Сихові. Проектом 1984 року передбачали забудову будинку. З економічних причин роботи відновили через більш ніж 20 років, але почалось соціальне збурення.
Тут ще є проблема поняття міщанської культури. Вона передбачає досвід компактного проживання в місті. Львів славився тим, що тут пліч-о-пліч проживали люди різних національностей, а також тим, що в нас ніколи не було міжнаціональних конфліктів чи міжусобиць. На жаль, цей досвід міщанської культури втрачений. Є дивне трактування, «моя вулиця», «мій будинок», хоча це не твій будинок, бо ти лише проживаєш в ньому. Господарі позбулись кам’яниць у 1939 році, пізніше нестало ще й багатьох мешканців.
Якщо ви подивитися на історію міста Львова, то помітите обмеження по поверховості. Це було пов’язано із технологіями тощо. З середини ХІХ століття такого обмеження нестало. Якщо ви пройдетеся початком проспекту Свободи чи Городоцької, то помітите деякий дисонанс – одні будинки значно вищі за інші. Це було пов’язано зі зміною політичного статусу Львова.
Проект готельного комплексу на вулиці Федорова, 23, 26
— Чому так часто у Львові нарікають на вигляд новобудов?
— Архітектура — це те мистецтво, яке відображає рівень культури суспільства. Інвестори, які погоджуються жити в тій чи іншій квартирі також дають згоду на ту архітектуру, яку пропонує забудовник, а значить це задовольняє їхній смак чи розуміння сучасності
Інвестор не хоче вкладати в пластичні експерименти архітектора, тому маємо досить похмуре і сумне архітектурне середовище, маємо те що маємо, бо архітектура відображає рівень розвитку культури і суспільства.
— Але ж міська рада мала би втручатися у цей процес…
— Це нагадує диктат, ми живемо у демократичному суспільстві. Ринкові відносини передбачають повагу до приватної власності. Власник земельної ділянки вирішує як буде втілювати свій проект. Може є гроші, але немає рівня культури, тому він шукає найдешевшого архітектора. Більшість проектів, які надходять до нас, на жаль, є низькопробними.
— Як ви даєте собі з цим раду?
— Мені сумно, але теперішнє законодавство обмежує нас в правах. Я не маю права робити експертизу проекту. Якщо я буду втручатися в авторство – це вже схоже на корупцію. Я також не маю права говорити архітектору, що він бездара. 90% проектів, які приходять на погодження — це проекти трієчників, які працюють за найнижчими цінами на ринку. Люди, які знають собі ціну, отримують замовлення не у Львові. Є в нас кілька гарних архітектурних колективів, але вони не хочуть опускатися на низький рівень та штампувати проекти. А забудовник йде шляхом максимального здешевлення проекту з метою отримати якнайбільший прибуток.
— В самісінькому центрі Львова між Площею Ринок 16 та Староєврейською 9 не так давно постала незаконна новобудова, чому місто не може зупинити цього будівництва?
— Це політичне питання. Коли діяло магдебурзьке право територіальні громади вирішували, як розподіляти бюджет і що потрібно будувати в місті. Такого права бракує усім українським містам, вони позбавлені права вирішувати багато питань. Якщо місто не бере участі у експертизі проектів, то я не знаю, що проектують, які дозволи на будову отримують у державних структурах. Міській владі не залишається нічого іншого, як підмітати вулиці.
Начальник територіального управління держконтролю за будівництвом у Львівській області Віта Павлів
Держархбудінспекція України — це державний наглядач у сфері будівництва. Відомство приймає в експлуатацію закінчені будівництвом об’єкти, видає відповідні сертифікати; реєструє повідомлення та декларації про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, видає дозволи на виконання будівельних робіт, відмовляє у їх видачі та анулює такі дозволи; видає суб’єктам господарювання ліцензії на провадження господарської діяльності, пов’язаної зі створенням об’єктів архітектури, анулює зазначені ліцензії; веде єдиний реєстр дозвільних документів.
— У 2011 році рада спростила отримання дозволів на будівництво. Це правда, що ви тепер навіть не бачите, що хоче будувати інвестор?
— До змін 2011 року забудовники подавали належним чином розроблений проект, хоча би перший том, де була пояснювальна записка. Ми бачили, що саме буде будуватися, паспорти фасадів, генплан, розміщення будинку і його зовнішній вигляд. Орган архітектури, пожежна інстанція, санепідемстанція, Держгірхімпром, безпека праці видавали погодження проектної документації, що об’єкт відповідає усім нормам, відтак можна будувати. Тепер процедура набагато спростилася, проект проходить експертизу лише на надійність і міцність конструкцій, простіше кажучи, аби стояв довго і не завалився. Тим не менше, забудовник отримує містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, який видає департамент містобудування міськради. На підставі цих містобудівних умов проектант розробляє документацію. Після того замовник затверджує цю документацію, укладає угоди з автором проекту на здійснення нагляду, укладає договір із технічним наглядом та підрядною організацією, яка виконує роботи. При наявності цих договорів, умов, експертизи, затвердження проекту замовник заповнює бланк встановленої декларації і подає до нас на реєстрацію — все. Відколи ми вчинили реєстрацію, присвоїли дату і номер, а заступник директора поставив свій підпис і печатку у них є право виконувати будівельні роботи. Раніше ми бачили що буде будуватися, могли з’ясувати і наявність і правдивість документів, то тепер ми маємо єдиний документ. Якщо він правильно заповнений — претензій немає, тобто не маємо підстав відмовити у реєстрації. Якщо замовник отримав містобудівні умови та обмеження — обєкт має право на життя. Фактично це розв’язує руки будівельнику.
— Ви маєте достатньо повноважень для належного контролю за ходом будівництва?
— Повноважень в інспекції є досить багато, але, на жаль, немає механізму їх реалізації. У нас, наприклад, прописане право безперешкодного доступу на об’єкт містобудування. Якщо проводять реконструкцію квартири або будують будинок, я, як посадова особа маю право доступу до цього об’єкту, я можу прийти туди у будь-який момент, зупинити на час проведення перевірки будівництво, звичайно ж з дотриманням процедури перевірки. Але якщо забудовник не схоче мене пропустити, він просто не відкриє двері або охорона об’єкту не пропустить всередину, що робити в таких випадках — невідомо. Щоб оштрафувати порушника мені потрібно з ним знаходитись на об’єкті будівництва, у його присутності скласти протокол, при цьому він має надати свої паспортні дані, щоб я їх внесла в протокол. Якщо він відмовляєтесь надати паспортні дані, я не маю права обшукувати чи випрошувати той паспорт. Ці смішні дрібниці заважають працювати.
Правозахисник Роман Куровець
Вистачає п’яти хвилин, аби проголосувати в сесійній залі за дозвіл на будівництво, зареєструвати декларацію про початок будівельних робіт ще простіше. Доказати їх незаконність в суді забирає місяці і навіть роки. Правозахисник Роман Куровець допоміг зупинити незаконну забудову на вулиці Довбуша 15 в парку “Знесіння”, вдалося відстояти дитячий майданчик на вулиці Лисенка та сквер на розі вулиць Карпінця-Засядька.
— Ми маємо дуже багато справ по так званих незаконних будівництвах, і так виглядає, що вистачає заповнити всі клітинки в декларації, щоб почати будівництво. Держархбудконтроль не має права відмовити в реєстрації декларації, лише можуть її перевірити впродовж трьох місяців після реєстрації. План перевірок складається на рік вперед, але підставою позапланової перевірки може бути заява чи скарга від будь-кого. Тоді будінспекція має право потребувати документи, про які йдеться в декларації і перевірити їхню правдивість.
— Вони можуть зупинити будівництво?
— Архбудконтроль може видавати приписи про зупинення виконання будівельних робіт. До березня 2011 року Архбудконтроль видавав дозвіл і міг його відкликати в разі встановлення порушень. Це автоматично означало зупинку будівельних робіт. Тоді, як правило, забудовник звертався в суд і оскаржував відкликання дозволу. Розгляд справи міг тривати понад рік і в той час будівництво не вели. Сьогодні тільки зацікавлена сторона, а саме сусіди та мешканці, на подвір’я яких вдерлися забудовники, можуть звертатися в суд і оскаржувати дії Архбудконтролю і в судовому порядку доказувати, що інформація в декларації не відповідає дійсності.
На скаргу мешканців Архбудконтроль має в місячний термін дати відповідь. Зараз дієвого механізму зупинки будівництва немає. Іноді міська рада може подати позов до Архбудконтролю про скасування декларацій по тих будівництвах, де є великий суспільний резонанс, я зустрічав подібні випадки.
Люди можуть звернутися в суд і написати в Архбудконтроль одночасно, аби не губити час. Звернення в суд не зупиняє будівництво. Поки зацікавлена сторона дістане рішення суду, а це, як правило, півроку і більше, забудовник продовжує будувати. Коли мешканці отримують рішення, будинок уже збудований. Розібрати його практично неможливо. Щоб зупинити будівництво під час розгляду судового позову, потрібно клопотати про вжиття заходів забезпечення позову. Тобто, суд окремою ухвалою, яка називається «ухвала про забезпечення позову», може зупиняти будівництво. Якщо грамотно написати клопотання, то в суду будуть підстави припинити будівництво. Це єдиний дієвий механізм сьогодні, але суди дуже обережно і насторожено ставляться до ухвал про забезпечення позову. Бо це означатиме великі фінансові збитки для забудовника. У моїй практиці траплялись випадки, коли при вжитті заходів забезпечення позову забудовник мав уже наперед закуплені матеріали для будівництва. Якщо це було його єдиним проектом і не мав так званих фінансових подушок – він банкрутував. Щоправда, це виключення, а не правило.
Старий будинок по-сусідству з новобудовами в районі Погулянка
— Так виглядає, що швидким і дієвим способом зупинити незаконне будівництво є активні дії мешканців, які громлять незаконно встановлений паркан і відганяють будівельників, зокрема, останній випадок на Троєщині в Києві…
У нас теж був подібний випадок на вулиці Енергетичній, коли розібрали паркан. Тоді цю акцію підтримала одна з політичних партій. Після того, як паркан потрощили, фірма-забудовник “ІнтерГалбуд” взагалі звідтіля забралася.
Пікети-протести на якийсь час пригальмовують будівництво, але дієвого результату не дають. До речі, забудовник може притягувати до відповідальності тих, хто йому розвалює паркан.
Навіть при теперішньому ліберальному законодавстві забудовник не має, як правило, стовідсотково ідеальних документів на будівництво, це суттєвий момент. Але одна річ, коли йдеться про формальності, які можна пробачити, а інша, коли не вистачає принципових документів, в такому випадку суди мали би на це реагувати однозначно. Хоча закон не передбачає поняття незначні порушення, все ж у нас є буква закону і правозастосовна практика і вони іноді різняться.
Коли йдеться про будівництва, то тут завжди присутня значна сума грошей. Забудовник, перш ніж приступити до будівництва вже несе певні матеріальні витрати. Після того він вже правдами і неправдами намагається закінчити будівництво, щоб отримати прибуток, інвестиції повинні повернутися. Під час слухання справи в суді, як правило, забудовник використовує всі методи і можливості для того, щоб затягнути справу і за той час закінчити будівництво. В таких випадках суспільний резонанс, згадка про суддю, який прийняв рішення, мають позитивний вплив на процес. Адже суддям не до вподоби, коли згадують їхнє прізвище в негативному контексті.
Додамо слушну пораду від юристів. Дієвим способом пригальмувати напівзаконні або самовільні забудови може стати підготовка кількох позовів до суду та звернення у всі можливі органи (в тому числі, і правоохоронні). Навіть, якщо на стороні забудовника адмінресурс та великі гроші, то може виявитися, що сума вирішення питання у суді та правоохоронних органах може перевищити прибутки від реалізації проекту, відтак недобросовісний інвестор скоріше за все відмовиться від ідеї будівництва.
Мистецтвознавець Оксана Романів-Тріска
— Мені видається, що наші можновладці все-таки не хочуть брати відповідальність на себе за зовнішній вигляд міста і тому просторікують про недосконале законодавство. Чому простим львів’янам не все одно, як виглядає стара частина міста, а людям, причетним до влади байдуже? Невже з Києва має прийти директива, як мешканцям будинків міняти старі вікна на нові, як реставрувати фасади, як викладати тротуарну плитку?
Мені навіть більше йдеться не про пам’ятки архітектури (оскільки вони захищені законом і рано чи пізно їх приведуть до ладу), а на загал про історичну частину міста — в будинках повністю руйнується архітектоніка фасадів, оскільки трьохдільні вікна міняють на дводільні, дводільні — на однодільні, верхні горизонтальні поділи вікна роблять як кому зручніше. Половині вікон надають коричневого кольору, іншій частині — білого… Ще одне болюче питання — чи можна фасади будівель кожному власнику малювати як заманеться, не співставляючи їх з іншими будинками, інший аспект – чи кожен магазин повинен викладати тротуарну плитку біля свого закладу по-своєму? Чому не вироблена спільна стратегія ремонтних робіт для старої частини міста? (Зрештою така стратегія повинна бути розроблена і для нових мікрорайонів). Цей перелік можна ще довго продовжувати.
Фактом залишається те, що до 1939 р. в архітектурному вимірі місто забудовувалось та відновлялось гармонійно, а за останні двадцять років все пішло шкереберть, засвідчуючи наш несмак, невігластво та корупційність.
Тому виникає декілька актуальних запитань:
— яку функцію у цій справі відіграють районні архітектори і головний архітектор м. Львова?
— Чи є виготовлені паспорти на фасади будинків у історичній частині міста?
— Як співпрацює міська влада і ЖЕКи у сфері контролю над ремонтними роботами мешканців?
— Чи задіяна якось у вирішенні цієї проблеми Львівська Політехніка з численними архітекторами-професорами і студентами, які як ніхто інший мали б наглядати за будівлями, спорудженими великими колегами-попередниками Іваном Левинським, Юліаном Захарієвичем та ін.? Адже викладачі і студенти мали б вважати себе їхніми послідовниками, бути гордими з-за ті прекрасні будівлі, що вони спорудили, надаючи неповторності нашому місту. Натомість бачимо, як новітні “професіонали” спокійно спостерігають за плюндруванням фасадів та інших архітектурних елементів.IK
Для того, щоб отримати відповіді на ці та багато інших проблемних питань, пропоную провести конференцію, яку мала б ініціювати міська влада із обов’язковим залученням до участі всіх міських архітекторів, Товариства з охорони історичного середовища Львова, Міського управління охорони історичного середовища, GIZ, громадських організацій, активістів тощо. На конференції необхідно обговорити всі болючі питання, прийняти рішення щодо подальших дій і почати їх врешті решт втілювати в життя.
Підготував Богдан Ворон
Фото автора, фотографії Андрія Садового, Лілії Онищенко, Іріс Гляйхман — Мирослав Пархомик, zaxid.net, фотографія Павла Сербана — Роман Балук “ЗІК“, фото будинку на площі Старий Ринок, 8 — Thunder08/wikimapia.org, торгового центру на проспекті Чорновола 2б — Severyn/wikimapia.org, офісного центру на вулиці Грюнвальдська, 5 взято із сайту mistoproekt.com.ua
