Вікна розвалені, вікна уцілілі, вікна перемальовані, вікна розбиті, вікна спотворені, вікна заквітчані, вікна охайні, вікна запорошені, вікна влітку, вікна взимку, вікна забиті, вікна заколочені, вікна парні, вікна парні розмальовані, вікна різьблені, вікна шестидільні, вікна блакитні, вікна зелені, вікна з пташками і тином, вікна знищені, вікна порослі травою, вікна розмальовані виноградом, вікна, заклеєні картоном, вікна, завішені фіранками, вікна, закриті ставнями, вікна із загатою, вікна з вазонами, вікна, прикрашені пташками, вікна з геранню, вікна з різьбленим навершям, вікна з морозними гілками, жалюгідні рештки сільських хат , фрагменти стріхи, стіни, розписані уривками народних пісень та виразів…
Окрім цього, на виставці представлені народні костюми, ткані та вишиті рушники, поодинчі ікони, народні картини, розмальовані скрині… Одним словом уламки сільського життя, сліди колись живописного побуту, мажорною нотою яких є кольорові плями одягу та обрядового ткацтва. Ностальгія за минулим, розпач за втраченим поряд з оптимістичними орнаментами (наприклад) рушників …
На відкритті експозиції спробою показати давні традиції були виступи вокальних колективів на тлі виставкових артефактів та уважно-задумливе ставлення відвідувачів до них же…
Виставка вражає площою, але водночас відсутністю життєствердної ідеї – для чого це збиралося? Щоб показати занепад українського села, його знищенність, доведену до абсурду? Можливо, хотіли у цьому занепаді знайти нові смисли? Напевно, але не у виставленому контексті…
Як зазначив Петро Гончар, проект з вікнами він задумував під назвою «Межа» – адже вікна відокремлюють світ приватного і загального, світ відкритий та закритий, це межа між етнографією та артмистецтвом… Для митця вікна – це напів руїна, драма, яка зворушує та вражає… Написи – це народна поезія, в якій і народна мудрість і народна філософія… Натомість суцільною бравадою сприймаються строї – 120 виставлених комплектів одягу з різних реґіонів України, у даному виставковому проекті спотворюють віконну ідилію, навіяну меланхолію, а написи, не допомагають сприймати ні вікна ні одяг…
Три різні «опери» під час однієї вистави… Але те, що у найбільшому «столичному» масштабі згадали про Богом забуті українські села, тішить, перша спроба зроблена…
Виставка у Мистецькому Арсеналі тривала з 5 лютого по 1 березня 2015 року.
Марія Грушецька