Митець та боєць Леонід Перфецький

Офіцер Третьої Залізної дивізії УНР та художник-кореспондент у дивізії “Галичина” Леонід Перфецький залишив нам мальовану хроніку боротьби за незалежність. Підняття українського прапора над Чорноморським флотом, бій під Крутами, здобуття Київського Арсеналу — ці картини, створені з допомогою олівців та акварелей, передають унікальні історичні миті, які не змогла б зафіксувати плівка чи звичайна розповідь. Митцеві, на відміну від більшості українських баталістів першої половини ХХ століття, пощастило творити вільно.  

ПЕРША ВІЙНА

Леонід Перфецький народився 23 лютого 1901 року (або 1896 року, згідно з “Історією української культури” під редакцією Івана Крип’якевича) в селі Ладижинка на Уманщині. Вже саме прізвище художника підказує, що батьки походили із Галичини, на “Велику Україну” вони переїхали на зламі ХІХ — ХХ століть. Середню освіту Леонід здобув в Орлі, потім вступив до Московського університету. Під час Першої світової війни шістнадцятирічного юнака мобілізували та відправили до школи прапорщиків у Петергоф. Є відомості, що на початку революції в Росії він певний час навчався в Казанському університеті. З початком національно-визвольних змагань юнак повернувся до України та поринув у вир боротьби. Поручник Перфецький став командиром кінної сотні 8-го пішого Чорноморського полку 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. Назву “Залізна” ця дивізія здобула влітку 1919 року під час успішного захисту Вапнярського залізничного вузла та Жмеринки від частин Південної групи дивізій 12-ї армії червоних, які хотіли вдарити по тилах українського війська, що саме проривалось до Києва. Полк Перфецького відзначився у цих боях, здійснивши низку вдалих операцій. Під час Зимового Походу в грудні 1919 року, через недбалість командування, дивізію було розгромлено переважаючими силами Добровольчої армії, але кінна сотня Перфецького уникла сумної долі. Формацію невдовзі відновили і восени 1920 року вона успішно боронилася від більшовиків на польсько-українському фронті біля містечка Лунинець, що в Білорусі, доки Польща не підписала з більшовиками мир та поділила Україну.

Чи малював Л. Перфецький під час війни? Набагато пізніше, у пресі української діаспори, про художника писатимуть, що він воював із нотатником у кишені, при кожній нагоді, серед бою чи відпочинку, де тільки міг, робив “шкіци” (замальовки), схоплював батальні сцени. Однак редактор книги про художника, відомий український мистецтвознавець Святослав Гординський зазначав: “Л. Перфецький змалював історичні події вже після війни”. По укладанні Ризького миру митця разом із тисячами українських військових інтернувала Польща.

INTERWAR: КРАКІВ-ЛЬВІВ-ПАРИЖ

Про долю Леоніда Перфецького одразу після національно-визвольних змагань знаємо небагато. З перших днів інтернування у Польщі в таборах українських військових організовувалися студентські групи, які об’єднували тих, хто, не зважаючи на обставини, хотів вчитися. Молодий Перфецький вступив до Академії мистецтв у Кракові, де навчався з 1921 по 1925 рік, зокрема у класі професора Станіслава Дембіцького. Весною 1922 року до “Союзу українських студентів-емігрантів» належало більше ста чоловік, серед них — Леонід Перфецький. Академічні осередки Союзу існували в Кракові та Варшаві. У книзі Олександра Колянчука “Українська військова еміграція в Польщі 1920-1939” читаємо, що студенти академії брали активну участь у культурно-громадському житті. Окрім Л. Перфецького до цієї групи належали В. Крижанівський, В. Перебийніс, О. Третяків-Сосницький, О. Харків, О. Карпенко, Ю. Кирінко, О. Стовбуненко, С. Литвиненко.

У Кракові митець запізнався із видатними баталістами, зокрема з таким загальновизнаним майстром жанру як Войцех Коссак. Є відомості, що художник також навчався у мистецькій школі Олекси Новаківського, з 1922 року — брав участь у групових виставках у Львові та Парижі. На Галичині Леонід Перфецький виконував художні замовлення для церков, а під час навчання у Кракові створив образ для гарнізонного костелу у Познані.

У 1925 році митець переїхав до Парижа, де вдосконалював свій стиль у художній майстерні одного з творців кубізму — Андре Льота. У французькій столиці він пробув аж до 1941 року. Святослав Гординський пригадував, що Андре Льот брав участь у виставках сучасного мистецтва в Українському національному музеї у Львові, де представляв кубістичні твори. Його “логіка форм” знаходила відгук серед українців через подібну чуттєвість, “в якому ритмічна гармонія образів виступала головною метою творчого вияву”, — писав С. Гординський.

Спочатку Леонід жив на Монпарнасі, облюбованому українськими митцями. Мистецьке життя там клекотіло, як у велетенському казані, де стилі та жанри творили предивну суміш. Пізніше, щоб уникнути зайвої суєти, художник переїхав на Монмартр — у найбільш французький закуток міста над Сеною, де співіснують вузькі вулиці, крихітні крамнички, затишні кав’ярні та добірна французька мова. Митець поселився на старенькій вуличці “Овернської вежі”. В кімнаті, яку він винаймав, не одному його приятелеві, мабуть, впав у вічі творчий безлад художника. У Парижі Л. Перфецький виконав низку портретів видатних французів, займався творчими пошуками в рамках модерністичних течій. Він виставляв свої твори в престижному Салоні Тюільрі та в приватних галереях, здобув визнання найвибагливішої критики.

У 1931 році Святослав Гординський привіз на Першу виставку Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ) до Львова твори “українських парижан”: Олекси Грищенка, Миколи Глущенка, Андрієнка Хмелюка та невеликі твори Пабло Пікассо, Андре Дерена, Марка Шаґала, Амедео Модільяні, Джино Северіні та ін. (Виставка італійського та французького мистецтва проходила у Національному музеї із 20 вересня до кінця жовтня). Між ними була й робота Леоніда Перфецького середніх розмірів під назвою “Матрос”. Хоча критика очікувала від баталіста баских коней та скажену атаку кіннотників, Святослав Гординський зазначив, що, все ж, картина Л. Перфецького привертала увагу і вважалась однією з кращих на виставці. Твір було витримано у синій гамі, однак сказати більше — годі, полотно не збереглось.

Лесько Сірецький у статті “Українські малярі в Парижі”, надрукованій в газеті “Свобода” за 1931 рік відзначає, що Леонід Перфецький працював у той час у стилі кубізм і відомий як першокласний український баталіст. Варто додати, що українська мистецька спільнота Парижа на початку 30-х років налічувала понад 20 прізвищ “від майже реалістів, до крайніх кубістів і експресіоналістів”.

Із преси дізнаємось, що влітку 1937 року, у Франції, він став куратором виставки з нагоди 250-ліття здобуття гетьманської булави Іваном Мазепою. Значна частина експозиції торкалася союзу Мазепи з Карлом XII, організаторам вдалось зібрати колекцію світлин української старовини, портретів гетьмана, літературу про нього українською та іноземними мовами, гравюри й картини різних малярів, а також музичні твори. До речі, у доробку художника є чудова акварель під назвою “Зустріч Карла ХІІ з козаками”.

ДРУГА ВІЙНА

У 1941-му році Леонід Перфецький поїхав до Німеччини, а звідти намагався податися до Галичини. У той період він тяжко захворів на запалення легень, і, як сам писав, потребував свіжого повітря та доброго харчування. У 1942 році “Українське Видавництво” (Краків-Львів) запросило художника до Львова в якості ілюстратора для щомісячника “Наші Дні”. Однак, роботи постійно не вистарчало.

У 1943 році, коли радянські війська підходили до Києва, чимало українських митців перебралися зі столиці до Львова. Між ними і видатний український художник Василь Кричевський. У Львові ним особисто заопікувався митрополит Андрей Шептицький. Митець разом із друзями створив у місті школу під назвою “Вищі Образотворчі Студії”. Леонід Перфецький перейшов працювати сюди викладачем малюнку. До речі, історію мистецтва викладав сам митрополит, а школа проіснувала всього півроку. Заняття вели Микола Бутович, Михайло Осінчук, Вітольд Манастирський, Сергій Литвиненко та Михайло Мухин. Леонід Перфецький тоді ж приєднався до “Спілки праці українських образотворчих мистців”, виставивши на третій виставці організації у 1942-му році свою картину “Козаки під Трапезунтом” та 4 батальних рисунки. У “місті Лева” Леонід жив із родиною свого кузена Євгена Перфецького.

Наприкінці березня 1944 року, у зв’язку з наближенням фронту, група художників-працівників Студії разом із кількома студентами виїхала зі Львова до найбільш західного лемківського населеного пункту під назвою Лабова.

В селі Лабова митці перебували на утриманні парафіян греко-католицької церкви — за це вони зобов’язалися відновити церковні розписи. Загальний проект розробив Василь Кричевський, а виконанням окремих сцен зайнялася група художників. Разом із Миколою Бутовичем, Сергієм Литвиненком, Теодором Бережницьким працював і Леонід Перфецький. Приміщення церкви спочатку осушили, а потім розписували з допомогою рослинних фарб, виготовлених за рецептом В. Кричевського. У Лабовій митці перебували до серпня, а потім поїхали далі — через Братіславу до Західної Європи.

У 1944-му Леонід Перфецький приєднався художником-кореспондентом до дивізії “Галичина”. У ті часи окупаційна німецька влада на Галичині не мала проблем із добровольцями — патріотична молодь пам’ятала про звірства більшовиків і прагнула зустріти їх зі зброєю. Тим подіям митець присвятив збірку графічних малюнків “Українська дивізія”. Святослав Гординський відзначає, що малюнки Перфецького цього періоду більш статичні, адже він не брав участі у бойових діях і джерелом натхнення могли слугувати світлини.

Після поразки нацистської Німеччини, вояки дивізії перейшли зі зброєю до британської армії, були інтерновані, а пізніше змогли переїхати до Великобританії. Леоніда Перфецького між дивізійниками не було, він спочатку дістався до партизан, а потім потрапив до таборів переміщених осіб у Зальцбурзі, Австрія. За час побуту у таборі, у 1953 році, в щоденній газеті “Свобода” побачив світ художній твір Леоніда Перфецького під назвою “Україна у боротьбі”, а також збереглось 78 акварелей та нарисів з пластового життя. У 1954 році художник переїхав до Канади.

POSTWAR: МОНРЕАЛЬ

Знання французької мови допомогло Леоніду Перфецькому осісти у Монреалі, найбільшому місті франкомовної провінції Квебек. Тут він заприязнився із українськими і французькими церковними колами та зайнявся релігійним малярством. У післявоєнні роки не одному митцю доводилось скрутно, через те багато хто поєднував творчість із викладанням, друкарством чи рекламою. Релігійне ж мистецтво у Новому світі було затребуваним та відкривало перед художниками нові можливості.

У Монреалі Леонід Перфецький розмалював фресками Українську Католицьку Церкву Святого Духа, Католицьку Церкву Святого Елезара. У середині 60-х Леонід Перфецький жив митцем-самітником у монастирі при Ораторії св. Йосифа, виконував фрески і працював над циклом “Апокаліпсис”. Він створив 24 картини до останньої книги Нового заповіту — “Об`явлення св. Івана Богослова”.

У 1962 році, в Едмонтоні, Богдан Боцюрко організував виставку його творів з нагоди 30-річного ювілею Українського Національного Об’єднання. З архіву Дмитра Герчанівського, ветерана УСС, дізнаємось, що той зустрічався із художником у 1967 році і запросив його стати членом ініціативної групи комітету для відзначення 50-х роковин створення формації УСС. З цієї нагоди Леонід Перфецький виконав Ювілейно-пропам’ятну відзнаку Січових Стрільців. В останні роки життя художник переїхав до Українського дому для старших. Помер 25 жовтня 1977 року, похований на кладовищі Мовнт Рояль.

Збереженню чималої колекції робіт Леоніда Перфецького можна завдячувати його племіннику з дружиною —Богдану та Наталії Перфецьким. Вони відшукали збірку батальних творів та замальовок, перевезли її до Америки. З допомогою друзів рідні експонували твори спочатку у Філадельфії, а потім у Нью-Йорку.

Чимало робіт загинуло у Львові після більшовицької окупації, там вони зберігалися у місцевих музеях, видавництві “Літопис Червоної Калини”, журналі комбатантів Визвольних змагань 1917-21 років. Чимало робіт знаходилось в українських музеях Праги та Парижу. Наприкінці Другої світової музей у Празі частково знищила союзницька авіабомба, а залишки колекції чеські комуністи передали більшовикам. Твори українського музею у Парижі конфіскували та вивезли нацисти, після чого слід за ними загубився. Серед усього, там знаходились історичні документи та понад 40 картин самого Леоніда Перфецького, який працював хранителем у цьому музеї.

Відома серія “Апокаліпсис” зберігається в Українському Музеї Нью-Йорку. Ще чимало творів перебувають у приватних колекціях: Лева та Марії Перфецьких, Миколи Станька та інших. У 1990 році за редакцією Святослава Гординського у Нью-Йорку вийшла друком книга про Леоніда.

СТИЛЬ

Провідним жанром для Леоніда Перфецького виступав батальний живопис. Осердя його мистецької спадщини складають акварельні та графічні картини на тему визвольної боротьби: українсько-російської, українсько-польської війни, а також мистецькі праці на тему козаччини. Художник задокументував українізацію Чорноморського флоту, взяття Арсеналу в Києві, бій під Крутами, події із так званого “чотирикутника смерті”, епідемію тифу, обидва зимові походи.

Твори захоплюють драматизмом та відчуттям автентичності — автор був свідком та ровесником подій. Святослав Гординський писав, що творчість Леоніда Перфецького — це “пластичне закріплення і відтворення в пам`яті майбутніх поколінь найтрагічніших і одночасно найсвітліших моментів нашої славної історії. Художник з надзвичайною докладністю, але без всякої бутафорії чи прикрашування малював події або як очевидець, або, якщо ним не був, то, знаючи обставини, намагався відтворити їх якнайбільш правдиво. Він докладно зображує всі атрибути військового побуту: уніформи, відзнаки, зброю, — все оживає під його пензлем чи олівцем. Він зумів схопити не тільки зовнішні прикмети подій і людей, а також настрій, дух тієї епохи”.

На відміну від робіт українських “радянських” баталістів, у творах Леоніда Перфецького немає кровожерливості чи жорстокості, разом з тим вони далекі від пропаганди, овіяні радше смутком, а не воєнним жахом. Добре помітна схильність художника до пастельних кольорів, які можуть свідчити про його делікатну вдачу. Митець працював, переважно, в акварельній техніці та кольоровими олівцями. Часом обидві техніки поєднувалися, але у працях майже завжди домінує рисунок. Ці роботи динамічні, трішки схематизовані, картини олією позначені епічністю, більш статичні та узагальнені.

Святослав Гординський писав, що картинам Леоніда Перфецького львівського періоду характерна експресіоністична динаміка, а паризькі позначені звертанням до модерністичних течій, зокрема кубізму. Однак цих робіт майже не збереглось. Художник Петро Холодний-молодший так відгукувався про митця: “За характером своєї баталістичної творчости Леонід Перфецький — ілюстратор. Він відтворює події нашої модерної історії цілком реалістично, без ухилів до всяких “ізмів”. І ці ілюстрації живуть справжнім, повним трагізму, а часом і величі життям“.

Відомий український мистецтвознавець Микола Голубець у книзі “Історія української культури”, виданій у 1937 році у Львові, відзначав велику емоційність молодого художника, критикував за захоплення модерністичними напрямками, але заповідав і велике майбутнє: “Його “Наскок мазепинців”, “Батарея в небезпеці”, “Чорні запорожці” та непроглядна низка інших баталістичних картин дозволяли сподіватися, що творчість Перфецького заповнить цю разючу прогалину в нашій образотворчості, якої так жагуче вимагають виховні огляди сучасного покоління. На жаль, Перфецький, переїхавши до Парижа, розгубився в крутіжі західноєвропейських “ізмів”, з якого тільки останніми роками починає випливати його приголомшена індивідуальність”.

Леонід Перфецький створив цілу серію ілюстрацій до “Енеїди” Івана Котляревського. Персонажі постають в образах вояків українських армій, вбраних в характерні уніформи, митець звертає увагу на деталі: точно передана зброя, однострої, відзнаки. Окрім батальних творів на тему революції та Другої світової війни художник малював на тему козаччини. У 1942 році світ побачило олійне полотно “Козаки під Трапезунтом”. Автор захоплює увагу глядача з допомогою композиції, яка розвивається у глиб полотна: по діагоналі, від правого нижнього кута до міського пейзажу на горизонті зліва вгорі, перед нами розгортається швидка атака козаків на турецький корабель. Неспокійні хвилі, дим від пострілів додають ще більшої реалістичності та динамізму: здається, що чуєш постріли і крики.

Порівнюючи станкові твори Леоніда Перфецького із розписами у селі Лабова, можна припустити, що композиція Воскресіння Христового належала саме його руці. Фресці притаманні графічність, загострені кутасті форми людських постатей та складок одягу. Інтер’єр церкви також прикрашають “фірмові” модерні квіткові орнаменти Василя Кричевського.

Маючи досвід розпису церков, в Монреалі художник взявся за монументальний живопис. Він створив низку фресок в українській католицькій церкві Святого Духа. Це великий вівтарний образ зішестя Святого Духа, окремі композиції святих та “килими” орнаментів. Як зазначає Святослав Гординський, у цих творах Леонід Перфецький не вдавався до стилістичних пошуків, а віддавав перевагу реалістичному зображенню з певною долею декоративності. У 50-ті роки в Північній Америці панував стиль, складений із елементів готики, ренесансу та академізму, що, на думку С. Гординського не було вдалим вибором в українських церквах. Однак митці, зокрема й Леонід Перфецький, мусили з цим рахуватися.

Кульмінацією творчості художника вважають серію “Апокаліпсис”. 24 картини зображають пророче об’явлення Cвятого Івана Богослова, останньої книги Нового заповіту. Твори мають, переважно, вертикальну композицію і нагадують батальні твори майстра. Неспокійні небеса вирішені у футуристичній стилістиці, силуети людей та коней мають характерну кутасту форму. Гостро випнуті кістки з-під шкіри людей та вершників контрастують із світлим колоритом творів, які підводять до думки про ідею перемоги християнства.

У Апокаліпсисі, який можна віднести за жанром до «пророчої літератури», йдеться про кінець світу, друге пришестя Христа та тисячолітнє царство Боже після Страшного Суду. Один із найвідоміших образів книги — це Чотири вершники Апокаліпсису. Підхід Леоніда Перфецького у зображенні вершників як і решти картин серії — ілюстративний, він бере окремі цитати із Одкровення Івана Богослова та перетворює їх на живописні видіння: форми узагальнені, а кольори приглушені, неначе “в димці”.

Леонід Перфецький, як художник-документаліст, залишив живий спогад про події української історії першої половини ХХ століття. Здається, що його картини от-от оживуть, вони створюють ефект намальованих безпосередньо на “полі браннім”. На жаль, сьогодні його твори хвилюють, переважно, любителів історичних блогів, форумів та вузьке коло істориків. Це й не дивно, адже лише поодинокі твори доступні глядачеві в українських музеях. Але навіть не завжди якісні репродукції робіт дозволяють констатувати — це був талановитий майстер відтворення руху та миті. “Співець української революції” захоплює небайдужого глядача, викликаючи у нього відчуття гордості за свій народ та його боротьбу. Сподіваємось, українські музейники та галеристи візьмуться за організацію великої виставки художника в Україні, на яку він щиро заслужив завдяки унікальному доробкові.

А традиція митця і воїна знову ожила в наш час. Нещодавно ми публікували статтю про майстра деревориту Олександра Бриндікова, який пішов до війська, а також писали про калушанина Володимира Безрукого, який малює безпосередньо в зоні бойових дій. Леоніда Перфецького можемо порівняти із видатним графіком Нілом Хасевичем, який одночасно творив і боровся в лавах УПА. Серед вояків, які записали себе до історії українського мистецтва варто пригадати Миколу Бутовича, Юліана Буцманюка, Петра Ковжуна, Сергія Литвиненка, Дмитра Потороку, Івана Іванця, Осипа-Романа Сорохтея, Петра Андрусіва, Лева Ґеца, Едварда Козака, В. Мушинського, Валентина Сім’янціва, Петра Холодного і Михайла Черешньовського. Сьогодні саме час відкривати їхню творчість…

Богдан Ворон