Схід і Захід України відновлюють мистецький діалог. До Харкова відправилась виставка визначного українського митця Івана Труша, а до Львова прибула велика збірка робіт класика вітчизняного мистецтва Сергія Васильківського. Його картини можна оглянути у Національному музеї імені А. Шептицького у Львові, зокрема такі найбільш знані твори як “Козача левада” та “Козацький пікет”.
Сергій Васильківський “Вибір полковником Мартина Пушкаря”
Виставка “Сергій Васильківський. Українська доля Дикого Поля” організована в рамках проекту “Музей-гість”. Його реалізація почалась у травні відкриттям у Харківському художньому музеї виставки творів І. Труша “Малярські елегії українського неоромантика”. Це перша музейна ініціатива такого масштабу. Вона дає змогу вичерпно ознайомитися з творчістю двох провідних художників Галичини і Слобожанщини. Також це запізніле відновлення мистецького діалогу, який розвивався між двома частинами України, розділеної Російською та Австро-Угорською імперіями і був перерваний після Першої світової війни.
Сергій Васильківський “Етюд моря. Венеція”
Сергій Васильківський — речник національного реалістичного живопису ІІ пол. ХІХ ст. — початку ХХ ст. Він належить до вітчизняної пейзажної школи разом із такими митцями як П. Левченко, М. Ткаченко, М. Беркос. Сергія Васильківського часто порівнюють із його ровесником Петром Левченком — обидва харків’яни, вони були зовсім різні за темпераметром: Левченко — витончений митець із делікатною натурою, який полюбляв малювати під музику Ф. Шопена, Васильківський же мав глузливий запорізький темперамент та влаштовував у побуті справжні перформенси.
Спочатку юнак навчався в учня Карла Брюллова — Дмитра Безперчого. Користуючись бібліотекою свого родича, поета В. Александрова, Сергій читав твори Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Миколи Гоголя. Їхні книги справили на хлопця глибоке враження. Після п’яти років навчання в гімназії, на вимогу батька, майбутній живописець вступив до Харківського ветеринарного училища, але 1873 року через неплатоспроможність залишив навчання і влаштувався канцелярським службовцем при Харківському казначействі. Згодом він звільнився та подався до Петербурзької Академії Мистецтв. С. Васильківський навчався у пейзажному класі М. Клодта та В. Орловського. Вже у 1879 році за етюд з натури він одержав першу академічну нагороду — малу срібну медаль. Назагал за роки навчання він отримав 5 срібних і одну малу золоту медаль, а за картину “На Дінці” — велику золоту нагороду та право на закордонні студії. В студентські роки молодий митець жив на горищі Академії мистецтв разом з іншими малозабезпеченими спудеями — П. Мартиновичем, О. Сластьоном, Г. Ладиженським, М. Самокишем, Я. Ціонглінським, згодом також видатними художниками.
Сергій Васильківський “Хорунжий”
Збиточний норов С. Васильківського в живописі не проявився. Студіюючи в Парижі, він захопився барбізонською школою. Дмитро Горбачов характеризує митця як “барбізонця із запорізьким темпераментом”. Художник вподобав барбізонців за притаманну їм епічність і високий клас, він полюбляв К. Коро за його м’яку манеру письма та перейняв від нього прийоми зображення туману. Імпресіонізм митця не захоплював, хоча він виконав низку ескізів у радикальному імпресіоністичному дусі.
Одна із найулюбленіших тем С. Васильківського — українська козаччина. Будучи великим патріотом, він разом із М. Самокишем видавав альбом “З української старовини”, створивши для нього численні портрети полковників і гетьманів. Дещо із цих робіт можна побачити на львівській виставці. Художник любив доповнювати пейзажі постатями козаків — це могли бути озброєні вершники в степу або на сторожі, в кінному поході чи на відпочинку. Найвідоміша серед картин — “Козачий пікет” (1888 р.), в її центрі — троє коней на світанковому лузі, а поруч, біля ватри, сидять козаки, які несуть варту в степу. Далина прихована у блакитно-ліловій імлі, соковиті степові трави та вологість повітря передані тональними градаціями кольорів. Жанрова сцена, позначена рисами історичного полотна, по суті залишається пейзажем.
І. Рєпін ревниво ставився до колеги через його посвяченість козацькій старовині, старий майстер навіть звинувачував Васильківського в сухості малярського стилю. Проте Рєпін лише частково мав рацію — пейзажні роботи вдавалися харків’янину блискуче, але коли він урізноманітнював їх запорожцями — ситуація ставала дещо надуманою. Сьогодні це можна порівняти з колажем, оскільки художнику не завжди виходило витворити цілісне повітряно-колірне середовище.
Сергій Васильківський “На пасовищі, Козача левада”
Вслід за Т. Шевченком Сергій Васильківський був ще й митцем-етнографом — замальовував старовинні церкви, типи українських селян. Він мандрував пішки Харківщиною і Полтавщиною, подорожував по Дніпрі та Запоріжжя, охоче зображуючи левади та степ, українські хати. Магія його робіт полягає у поєднанні досконалих пейзажів із буденними мотивами. Талановито оперуючи тоном, створював ефект просторовості. Д. Горбачов додає, що художник полюбляв пору, коли сонце сідало і пітьма потроху насувалася на природу. Ф. Достоєвський писав, що у момент, коли сутеніє, ти відчуваєш, що таємниця небесна з’єднується з таємницею земною.
Одна з найвідоміших робіт — “Козача левада” (1890 р.) — вражає соковитими барвами. Національний музей українського мистецтва у Києві позичив це полотно в Харківському музеї з ціллю його постійної експозиції у столиці, але через двадцять років харків’яни зажадали його назад. Ця робота — візитівка митця та один з кращих зразків пейзажного жанру в українському мистецтві кінця ХІХ ст. Її дуже часто копіюють та репродукують. Тут зображений пишний луг з його багатим різнотрав’ям. Здається, що пейзаж звучить і ворушиться…. За лугом блакитніє смуга дерев. Небо зі світлими хмарами дуже реалістичне, ефект освітлення переданий точно. Небо і земля майже порівну ділять композицію — це надає полотну величі. Просторовість увиразнює фактура трав — ті, що попереду, детально промальовані, позаду – узагальнені.
Харків’янин працював також у монументальному жанрі — він розмалював визнаний шедевр українського модерну — Полтавське губернське земство, спроектоване Василем Кричевським. Художник створив для земства великі панно, пов’язані з історією Полтави та картину “Повстання Мартина Пушкаря”.
Сергій Васильківський Св. Іллі в с. Суботові. Із серії “Типи українських церков”
С. Васильківський був признаний талановитим митцем і закордоном — він подорожував по Англії, Іспанії, Італії, Південній Африці та Німеччині, багато працював і виставляв свої твори на Паризькому салоні, продовжуючи інколи “жартувати”… “Одного разу він малював пейзаж на околиці Парижу, полюбляючи при цьому “перехилити чарку”. Але у Франції діяв сухий закон. Жандарми зауважили, що він п’є спиртне і коли художник повертався з пленеру, то затримали його і знайшли у кишені недопиту пляшку. С. Васильківський не розгубився і сказав, що це ж вода із залізом для лікування і на доказ цього спокійно допив решту спиртного. На велике здивування полісменів, художник на третьому-четвертому кроці не впав. Він впевнено рушив далі…” — розповів “Артесу” мистецтвознавець Д. Горбачов.
Митець виконав за життя майже 3 000 робіт, на схилі літ він передав півтори тисячі творів Харківському художньому музею. Нажаль, більшість з них загинула в роки Другої світової війни. Зараз в музеях і приватних збірках нараховують приблизно півтисячі картин.
Влітку 2013 р. львів’яни мають змогу насолоджуватись великою ретроспективою творів співця Дикого поля і козацької вольниці, реформатора українського пейзажного живопису, барбізонця із запорізьким темпераментом Сергія Васильківського.
Богдан Ворон
