Пропонуємо нашим читачам історико-мистецтвознавчий нарис відомого архітектора, графіка та мистецтвознавця Володимира Січинського. «Українська порцеляна» дає цілісне уявлення про історію порцелянового виробництва в Україні у XVIII-ХIX століттях. Автор розпочинає розвідку з огляду покладів каоліну, основного матеріалу для порцеляни, відзначає їх високі вартості, розповідає про започаткування і роботу перших фарфорових фабрик у Чуднові, Корці, Томашові, Баранівці, Городниці та Межигір’ї, називає головні персоналії. Володимир Січинський дає стислі та інформативні описи продукції цих заводів: типи виробів, стилістичні особливості.
Дослідження читається на одному подиху, автор пише легко та просто, сконденсувавши лише найважливіші факти. Матеріал чітко структуровано та доповнено ілюстраціями. Ми замінили оригінальні нечіткі чорно-білі зображення на сучасні. Авторська мова збережена, сучасні відповідники географічних назв подали поруч у квадратних дужках. Публікуємо матеріал за виданням 1952 р., Філадельфія, вид-во «Америка». Володимир Січинський автор численних праць з історії архітектури та мистецтва. Ця стаття буде корисною знахідкою для студентів напрямку культури і мистецтво, а також колекціонерів. У другій частині йтиметься про вироби фабрик у Баранівці та Межигір’ї.
Володимир Січинський
Великі природні багатства української землі дають необмежені засоби для розвитку промисловості. В ріжноманітних напрямках і галузях виробництва. Ці природні засоби України в багатьох випадках значно перевищують можливості сусідніх країн і народів, але не були в належній мірі використані, були бо зужиті чужою експлоатацією на шкоду українського народного господарства.
Українська минувшина багата фактами великого розвитку промисловости в ріжноманітних ділянках виробництва, тільки ті факти призабуті або були представлені в невідповідному освітленню. Натомість, безстороння дослідча праця не тільки ознайомить нас з українською світлою минувшиною, але дасть нам передумови для будучого розвитку поодиноких ділянок промислового, ужиткового виробництва. Вивчаючи причини та умови народження, розцвіту та упадку окремих галузів мистецького промислу, з’ясуємо собі, які саме вироби мають відповідний ґрунт для свого успішного розвитку і які існують спроможності і засоби для удосконалення.
Блюдце із зображенням порцелянової фабрики у Корці, Волинь, 1793 р. Фото: Національний музей у Кракові; www.zbiory.mnk.pl; фот. Анджей Хенч
Оцей огляд ставить своїм завданням подати історію одної з тих галузів мистецького промислу, що має на Україні всі природні та господарські дані для свого розвитку, а який вже в минулих віках досягав високого мистецького і технічного рівня.
Порцеляновий посуд — це один з найбільш поширених артикулів широкого, щоденного вжитку. До того ж артикул найбільш цінений, а у виробництві і торгівлі — найбільш рентабільний. Не зважаючи на всі найновіші винаходи штучних матеріялів і «пластик», жадна з них не може заступити і дорівняти високої якости порцеляни, особливо в столовому посуді.
Cкеля у Корці, 1918-1939 рр. Фото: NAC
Ще донині ріжні фірми світової продукції оберігають свої секрети цього, досить складного, виробництва порцеляни. Але в найбільшій мірі має значіння якість спеціяльної каолінової глини, з якої власне виробля¬ється порцеляна. Деякі землі, якраз не мають відповідної глини, напри¬клад Північна Америка, і тому всі намагання досягнути високої якости порцелянових виробів, не увінчалися повним успіхом. Крім того, для мистецького виконання, особливо декорації порцеляни, мусить бути неабияка мистецька культура і кадр вироблених майстрів і мистців. Тому ЗДА ще і досі примушені спроваджувати кращий порцеляновий посуд з Англії, Франції, Німеччини, Чехії. Японії.
Десертна тарілка, Корець, др. пол. ХІХ ст. Фото: Національний музей у Кракові; www.zbiory.mnk.pl; фот. Анджей Хенч
Україна посідає найкращі ґатунки каолінової глини, придатної для порцелянових виробів, уздовж українського т. зв. Гранітового масиву, від Волині через Козятин-Умань, до берегів Озівського [Азовського] моря. Каолінове багатство України, з геологічного становища, не велике, все-таки т. зв. первісні родовища, найбільш відповідні для здобування і виробництва, досягають по обрахунку 1927 року – понад 25,000.000 тон. До того ще ліпші ґатунки мають лише 1% домішки окису заліза (Fе2О3), що вважається за високоякісні. З цієї каолінової глини виходять найкращі ґатунки порцеляни, фаянсу і «кам’яного посуду»4. Коли випалений посуд має молочно-матовий кольор, то називають його фаянсом. Коли, крім того полива ще й прозора — називаємо порцеляною. Коли ж полива не досягає молочного кольору і не прозора — то такий фабрикат зветься кам’яним посудом. Крім того, цей останній не може досягнути потрібної рівностп поверхні, а стінки посуду, звичайно грубі. Найтонкіші і найбільш тривалі стінки посуду досягаються лише в порцеляні і тому вона найбільш ціниться. Порцеляна, крім виробу столового найдорожчого посуду, вживається також у важливих видах промислу: електротехнічного, хемічного, гумового, поліграфічного і паперового.
Порцелянова ваза з монограмою Станіслава Августа Понятковського, Корець, кін. XVIII ст., салон Буше, замок-палац в Ланцуті, Польща. Фото: Богдан Ворон
Найкращі родовища каолінової глини на Волині виступають вздовж ріки Тетерева, коло Корця, Дермані, Шепетівки, Дубівки, Киянки, Киселівки, Барашу [Бараші], Немильні, Тартаків, Полонного, Славути, Хроліна [Хролин]. Продовженням волинських покладів служать на Київщині родовища поміж Бердичевом і Міновцем [Миньківці], особливо поміж Білою Церквою і Києвом. На Поділлі – в сточищі Бога [басейн річки Південний Буг], особливо добрі коло Жмеринки, на Ямпільщині, коло Липовця, Райківців, Вапнярки, Турбова. На Чернигівщині – в Полошках коло Глухова. Мало досліджені родовища є також на Запоріжжі, Донбасі, Приозів’ю [Приазов`ї] і Таврії, зокрема коло Маріюполя, Єлисавета [Кропивницький, Єлисавет – назва міста часів УНР]. В Галичині – коло Рави-Руської і Заліщиків. На Закарпатті коло Берегова, Мукачева, Хусту, Великого Бичкова, Дубринців [Дубриничі].1
Вироби з опаленої глини були відомі і досягали на Україні високого технічного і мистецького рівня від найдавніших, передісторичних часів, ще кілька тисяч років до Р. Хр. Славнозвісна Трипільська чи Передеченська [можливо, йдеться про Перечин на Закарпатті] культура мальованої кераміки датується 3.000 – 2.000 років до Хр. В старокняжу добу IX – XIII ст. техніка керамічних виробів на Україні стояла на небувалій висоті. Мистецька кераміка зосібна мальований посуд, особливого розцвіту досягнув у козацьких часах XVII – XVIII століть. Тоді ж удосконалено технічну поливану посуду, що близько стояла до порцеляни. В останній чверті XVIII ст. керамічне мистецтво на Україні, як і в цілій Европі, зазнало великих змін, як в технічних засобах, так і в самій організації праці. Спричинилися до того нові винаходи та удосконалення, що давали можливість провадити виробництво на більшу скалю.
Чайний сервіз корецької фабрики, 1800-1820 рр. Фото: Національний музей у Кракові; www.zbiory.mnk.pl; фот. Анджей Хенч
В 1673 р. Louis Poterat [Луї Потерат] винаходить так звану «м’яку порцеляну» (pâte tendre). Коло 1708 р., завдяки шуканням Böttger-а [Йоганн Беттґер] і Tschirnhausen-а [Еренфрід Вальтер Чирнгауз], з’являється т. зв. «тверда порцеляна». В 1710 р. повстає перша порцелянова фабрика в Майсені, під проводом Й. Беттґера, а вже в половині ХVІІІ-го століття порцелянове виробництво поширюється в Німеччині, Франції, Англії і загалом в усіх країнах тодішньої Європи.
В поширенні порцелянового фабричного виробництва на Україні, був не тільки пригожий ґрунт в сирівцях і матеріалах, але також в майстрах і робітниках керамічного виробництва. На Україні порцелянові фабрики повстають переважно по більших дворах землевласників з так званою «аграрною» організацією праці, коли то більші і менші землевласники, у яких були скупчені матеріальні засоби, почали на більшу скалю використовувати великі природні багатства української землі, з покладами чудової каолінової глини ріжних родів і ґатунків та користуючись українськими ремісниками, що були добре ознайомлені з керамічним виробництвом.2 Як побачимо нижче, ця українська глина була остільки добра для ріжних порцелянових, фаянсових і майолікових виробів, що її ще в кінці XVIII і поч. XIX ст. вивозили українськими возами до Московщини, Польщі і навіть до Німеччини!
Проекти заснування порцелянових фабрик на Україні були ще в 60 роках XVIII ст. і то заходами підприємчивої козацької старшини. І так знаємо, що в 1768 р. хтів заложити порцелянову фабрику в Полошках на Черничівщині (в 10 км. від Глухова) військовий товариш Роман Коншиць, що був довший час військовим канцеляристом у Генеральній Військовій Канцелярії в Глухові. В листі Р. Коншиця 1768 р. до «Малоросійської Колегії», говориться, що порцелянова фабрика в Полошках мала б виробляти «дорогі живописні печі», себто мальовані кахлі для покойових печей та посуду. Щодо самої каолінової глини для порцеляни, то вона – за словами Р. Коншиця – в Полошках остільки добра, що її «по тисячи пуд» купували і вивозили до Московії, Польщі і Німеччини для порцелянових фабрик.3 Іншу кварцеву глину чи то пісок в Полошках вживали для місцевих гут (фабрик скла) в Глухові і Глухівщині. По-друге, виник проект заснування порцелянової фабрики в Полошках на початку XIX стол., як це свідчить опис німецького подорожника по Україні Отона фон Гута.4 Згадує знамениту полошанську каолінову глину також російський подорожник по Україні в 1817 р., І. Долґорукий, кажучи, що «ця глина вживається для виробів московських порцелянових фабрик; пуд її продають тут по 5—б копійок».5 І хоч із знаменитих Полошок далі вивозили чудову каолінову глину «по тисячи пуд» на Московщину і закордон, то заснування порцелянової фабрики у самих Полошках не здійснено і по цей день… Та виникає питання, чи цінні поклади полошканської глини, які, до речі кажучи, були не великі, зовсім не вивезені з України вже «модерними, стаханівськими» засобами комунікації і комунізації?..
Ваза, Корець, 1812 р. Фото: Національний музей у Кракові; www.zbiory.mnk.pl; фот. Анджей Хенч
Найбільше порцелянових фабрик кінця XVIII і початку XIX стол. було на Волині, де існують одні з найкращих покладів білої каолінової глини, особливо в околицях Любарта [Любар], Баранівки, Корця, Полонного, Шепетівки.
Найстарішу документальну звістку про порцелянову фабрику на українських землях маємо з 1783 р., іменно про фабрику в Чуднові над Случою, Житомирського повіту на Волині, що належала Проту Потоцькому [Антоній Протазій Потоцький].6 Також інші більші фабрики повстали на Волині – Корці коло 1790 р., Томашові 1795 р., Баранівці 1797 р. З Волині порцелянове виробництво прийшло до середньої України, де найбільшого значіння набирають славні фабрики Миклашевських на Чернігівщині і київського магістрату в Межигіррю коло Києва.
Чайник, Корець, 1790-1796 рр. Фото: Національний музей у Кракові; www.zbiory.mnk.pl; фот. Анджей Хенч
Література про волинські порцелянові фабрики дуже бідна, а навіть про більші фабрики в Корці, Томашові, Баранівці та Городниці нема окремих розвідок. Тому доводиться збирати відомості по крихтах, порозкидувані по ріжних записках і виданнях. Самі вироби тепер дуже рідкі, навіть по музейних збірках. В свій час автор цих рядків об’їхав більші музейні збірки Польщі, де ще, порівнюючи, найбільше можна зустрінути волинські порцелянові вироби XVIII – XIX. стол. Кращі збірки чи, точніше кажучи, поодинокі експонати, мають Народний музей у Варшаві і Кракові, Музей Орд. Замойських у Замостю, Музей Чарторийських у Кракові. На українських землях гарну збірку мав Мистецько-Промисловий Музей у Львові [Музей етнографії та художнього промислу], що донедавна був у польській адміністрації. При своїх студіях цих усіх збірок волинської порцеляни, автор особливо скористав із львівських збірок, завдяки ласкавості б. директора музею п. Теслі. Долучені тут фотографії волинської порцеляни, виконував автор безпосередньо з самих музейних експонатів.
Глечик, Корець, 1797-1804 р. Фото: Національний музей у Кракові; www.zbiory.mnk.pl; фот. Анджей Хенч
Корецька найбільша й одна з найкращих порцелянових фабрик, була в містечку Корці, над допливом Случа – Корчиком. Корець – це стародавнє українське місто княжої доби, що згадуєтеся в наших літописах ще в 1150 році під назвою Корчеськ. Корецька фабрика була заложена кн. Йосипом Чорторийським у 1783 р., а почала виробляти порцеляну в 1790 р. Родина Чорторийських колись належала до української старшини, згодом перейшла на римо-католицьку віру й спольонізувалася. Й. Чорторийський заложпв Уділове Товариство (компанію) з уділами від 100 до 10 000 злотих. А щоб поставити виробництво на висоті закордонних, Уділове Товариство закликало майстрів із закордону, головно з Саксонії, де порцелянове виробництво стояло на високому рівні. На чолі корецької фабрики стали брати Франсуа і Мішель Мезери (Меzеr), що походили з Угорщини, а працювали у славній порцеляновій фабриці в Севр у Франції.
Ваза з позолотою, Корець, 1800-1816 рр. Фото: Національний музей у Кракові; www.zbiory.mnk.pl; фот. Анджей Хенч
Матеріали для корецької фабрики були виключно українські. Білу каолінову глину брали у селі Дубровиці, у віддаленні кількох кілометрів від Корця [Дубровиця знаходиться за 170 км від Корця]. Кремінь – з міста Кремянця [Кременець], а крейду з Ямполя.8 Вже в найближчих роках по заснуванні корецької фабрики, виробництво досягло таких великих розмірів, що в 1793 р. тут працювало коло 1.000 робітників, було 86 токарських варстатів і місячно виробляли до 20.000 штук ріжного посуду. В одному лише малярському відділі працювало 73 малярів під проводом Собінського. Серед малярів особливо відзначалося Григорій Хомицький, Антін Гаєвський і Блюман.9 Корецькі вироби мали великий попит, купувалися і найвизначнішими родами та королівськими дворами.
Салатниця, Корець, 1820-1830-ті рр. Фото: Національний музей у Кракові; www.zbiory.mnk.pl; фот. Анджей Хенч
З технічного погляду вироби дійшли до такої досконалости, що дорівнювалися кращим виробам саксонським, а навіть англійським, як знані вироби Wedgewood (з 1759 р.). Та незабаром сталася катастрофа – в ночі з 1 на 2 січня 1797 р. фабрика погоріла, після чого її вироби вже не дорівнювали попереднім через брак керівництва. Брати Мезери там уже не працювали. Один із них, Франсуа, після поділу Польщі 1795 р., осів у Томашеві, де коло 1800 р. наново урухомив порцелянову фабрику, засновану ще в 1795 р. Знову Мішель Мезер вибудував порцелянову фабрику в Городниці над Случом.
Корецьку фабрику наново відбудовано в 1801 році, а від 1804 р. директором її став француз Merault із відомої фабрики в Севр, звідки Мероль привіз і майстрів. Працюючи до 1815 р., Мероль підніс фабрику на високий рівень, подібно до доби Мезерів. Згодом під керівництвом Petion-а корецька фабрика почала хилитися до упадку і зовсім була закрита в 1832 р.10
Знак корецької фабрики 1820-1830-ті рр. Фото: Національний музей у Кракові; www.zbiory.mnk.pl; фот. Анджей Хенч
Фірмовим знаком корецької фабрики був підпис «Korzec» і «Корец», також «всевидюче око» (око в трикутнику) або одно і друге разом. До 1797 р. цей знак виконувано золотом, від 1800 р. уживалося блакитне око без підпису, а від 1815 р. до 1831 р. те саме око з підписом «Корец» (кирилицею), виконане червоною фарбою. Порівнюючи рідко зустрічаємо дату виконання (1814, 1815, 1827—1829).
Якість корецької порцеляни з технічного боку відповідає всім вимогам найкращих ґатунків порцеляни – вона тверда, маса незвичайно біла або кремова, полива дуже тривка, одностайна, рівна, а при тім блискуча і прозора. Дуже і тривка також розмальовка і позолота з червоним відтінком.
Кавовий набір, неповний, Корець, 1829 р. Фото: Національний музей у Кракові; www.zbiory.mnk.pl; фот. Анджей Хенч
Форми і декорація виробів, як чайові і кавові сервіси, тарілки, вази, мисочки, філіжанки т. ін. найбільше взорувалися на вироби саксонські, віденські, севрські і частинно на англійські, як Derby і Wedgewood.11 Згодом корецькі вироби стають більше ориґінальними і витворюють свій власний характер і стиль. Під мистецьким оглядом стоять на високому рівні, щодо форм і декорацій. Як свідчать музейні збірки, і передусім Промислового музею у Львові, спочатку приходять зразки в стилі Людовика XVI, а з початком XIX ст. – ампір. З перших виробів, особливої уваги заслуговує один кавовий сервіс (гл. долучені ілюстр.) витончено-простих форм, з чітко вирисованими орнаментами та дуже гарним рисунком в зелених, брунатних і сірих кольорах. Тарілочки цього сервізу відзначаються особливо дотепним поділом площі, де уміщено ніби квадратову серветку, з чудовою комбінацією орнаментальних мотивів, витриманих в спокійних, але багатих формах, з чітким і тонким рисунком. У виробах ампірових часів (ріжнородні вази, посуд), крім орнаментальних мотивів античного характеру, арматур, гірлянд та ін., зустрічаються краєвиди, архітектурні мотиви тощо. Особливо гарна одна ваза для компоту чи подібної страви (Мист.-промисл. музей у Львові, — гл. долучену репродукцію), з прекрасною ампіровою орнаментикою, де оригінально трактований «меандр», що тут репродукуємо.
Чайник, Корець, 1820-1830 рр. Фото: Національний музей у Кракові; www.zbiory.mnk.pl; фот. Анджей Хенч
Рисунок корецьких виробів поч. XIX ст. ще більше витончений, але сухіший і штивніший, тоді, як техніка виробів не уступає першим виробам кінця XVIII ст. Спеціально в барвах тепер переважають контрастуючі темно-брунатні тони з білою, «мармурово»-молочною і золотою фарбою. Поруч з тим зустрічаємо дуже інтересну орнаментику з рослинними мотивами двох родів – зовсім натуралістичну (суниці, дубове листя, овочі тощо) і другу – стилізовану. Ця орнаментика прецікава тим, що в ній відбилися впливи місцевої української рослинности (трави, колоски, полеві квіти, листя), що впроваджувалися місцевими мистцями-малярами та своєрідно стилізувалися, з великим відчуттям декоративности. Такий високий технічний і мистецький рівень корецької порцеляни сприяв їх великому поширенні, не тільки на цілій Україні, але і в сусідніх країнах, зокрема в Польщі і Московщині.
Чашка з портретом імператора Наполеона І, Томашів Любельські, Польща, після 1808 р. Фото: Люблінський музей, biblioteka.pollub.pl
Томашів – це другий на Волині важливий осередок порцелянового виробництва. Фабрика була заложена ординаріятом Замойського в 1795 р., та після 1797 р. стала під керівництвом згаданого Мішеля Мезера. Спочатку продукція тут обмежувалася фаянсами і т. зв. кам’яними виробами на англійський взірець, а тому, що з технічного боку була виконана дуже добре, то мала великий збут на цілій Україні, зокрема у Львові, Ярославі, на Буковині, а також у Польщі, Угорщині і Молдавії. Вистарчить сказати, що річно томашівська фабрика виробляла до 480 тузинів тарілок і 20.000 штук іншого посуду.12 Від 1806 р. у томашівській фабриці робили також спроби виробляти порцеляну. Останні вироби дуже рідкі, відзначаються великою мистецькою вартістю, переважно в стилі ампір, з гарними формами і мальованням.13 Цікаво, що глину до томашівської фабрики спроваджували аж з-під Рави-Руської в Галичині! Тому після розподілу Польщі в 1809 р., коли Рава Руська відійшла до Австрії, а Томашів до «Варшавського герцогства» згодом під Росію, – то за браком матеріялу виробництво постійно скорочувалося і зовсім припинилося в 1834 році.14 Фірмовим знаком томашівської фабрики часів Мезера було – три списи і герб Замойських з підписом міста та імени Мезера. Наново засновано фабрику в Томашеві в 1842 р., під проводом Р. Вендлера, яка існувала до 1896 р.
Кінець першої частини
Література
1. І. Фещенко-Чопівський, Природні ба-гатства України, „Українське Краєзнавство“ під ред. В. Січинського, Прага 1944, ст. 172-175.
2. В. Січинський, Нариси з історії укра¬їнської промисловости, Львів 1938, ст. 35-58.
3. П. Смолічев. До історії порцеляно¬вого виробництва на Чернигівщині, «Юв. Збір, на честь М.Грушевського», Київ 1928. ст. 92-97.
4. О. фон Гут, Поверхностные замѣча¬нія подорогѣ отъ Москвы в Малороссію, Москва 1806, ч. II, ст. 110.
5. В. Січинський, Чужинці про Україну, Прага 1942, с. 168.
6. Kołaczkowski, Wiadomości tyczacesie przemysłu sztuk w dawnej Polsce, Krakow 1888, ст. 166.
Soubise Bisier, O fabrykach cera¬miki, Warszawa 1913.
7. Polska Illustrowana Encyklopedja —Korzec, Fajans. J. Szafran, Garncar¬stwo ludowe w przemyśle ceramicznym, ‘‘Przemyśl, rzemiosło, sztuka,” Krakow 1924, No. 2.
8. “Dziennik Wielenski,” 1830.
9. “Biblioteka Warszawska,” 1889, t. I.
10. I. Czajkowska, Dawna ceramika zdobnicza, “Rzeczy piekne,” 1930, 181- 183.
11. J. F. Blacker, The ABC of Collect¬ing old English Pottery, London 1924.
12. Kołaczkowski, Wiadomości . . . під “Porcelana.”
13. H. Lopacinska, Fabryki ceramiczne w Tomaszowie i Lubartowie, Sprawozd. Komis, do bad. Hist. sztuki, Krakow, T. IX, ст. CXXXV-CLIII.
14. “Rzeczy piekne,” 1930, s. 183.
15. Pszyrembelz, Farfurnie polskie dawne i dzisiejsze. Materiały do historji polskiej ceramiki, Lwów 1936.
16. Polska Illustrow. Encyklop., під “Fajans,” T. 19-20.
17. K. Cernohorsky, Prispevky к dejinam moravskych fayensu, “Vestnik zems. muzea,” Opava 1928, s. 25, tab. III-V.
18. S. Małachowski—Lemicki, Fabryki porcelany i fajansu na Wołyniu, “Rocznik Wołyński,” 1934. t. III, s. 365-412. — Ceramika polska (katalog), Warszawa 1927.
19. O. Оглоблін, Архів Київо-Межигірської фабрики, Записки Іст.-філол. Відд. УАН, Київ 1926, кн. IX.
20. Є. Кузьмин, Межигорскій фаянс, „Искусство”, Київ 1911, ч. 6-7, ст. 255-268.
21. О. Гансен, Межигорскія клейма, „Искусство”, Київ 1911, ч. 6-7, ст. 271-273.
22. М. Біляшевський, Виставка фаянсових та порцелянових виробів Київо-Межигірської фабрики, Київ 1925.
23. G. Lukomskij, Russisches Porzellan, Berlin 1924.
24. «Кіевская Старина», II, 240. Слабченко. Хозяйство Гетьманцини ХѴІІ-ХѴІІІ ст. Одеса 1922, ст. 156.
25. В. Січинський. Архітектура міста Потилича, Львів 1927.
26. В. Л. Виробы з порцеляны, фаянсу, майоліки і глины. Выставка археологична польско-руска 1885 р. во Львовѣ, Львів 1885. ст. 22.
27. В. Січинський, Нариси з історії української промисловостіи, Львів 1936, стор. 49-52.