Виставка «З мандрів», яка є вагомим розділом мистецького проекту «Відомий і невідомий Труш», висвітлює творчий доробок художника у вислідах його численних мандрівок, здійснених на початку ХХ століття Гуцульщиною, Наддніпрянською Україною, Кримом, Італією та країнами Близького Сходу.
Нові мотиви, типажі, що постали на полотні під експресивним пензлем митця, лягли в основу розгорнених тематичних серій. Показані на виставці на прикладі найхарактерніших творів, вони якнайкраще промовляють про І. Труша як про творця української версії імпресіонізму на теренах Галичини. Виконані здебільшого на пленері, ці композиції демонструють вирішення митця своїх малярських завдань через пошук нових прийомів художньо-образного вислову. Художник експериментує з кольором і світлом, ретельно обдумує композицію кожної роботи. У нього немає «випадкових» сюжетів чи мотивів, а підготовні етюди акумулюють миттєві враження та настрій митця, які в усій палітрі нюансів доносить завершений твір.
Знаковими для творчого поступу Труша-пейзажиста були його поїздки на Наддніпрянську Україну (1900–1918). Під впливом численних творчих зустрічей із представниками української інтелігенції Ф. Красицьким, М. Старицьким, М. Мурашком, М. Лисенком та іншими відбулася зміна світоглядно-мистецьких орієнтирів митця. Саме тоді в нього зродилась ідея всеукраїнських виставок, які в майбутньому відіграли велику роль у консолідації мистецьких сил України.
Подорожі Наддніпрянщиною
Опинившись у Києві, І. Труш дістав колосальний енергетичний заряд і зосередився на праці. Він захопився невичерпною енергетикою просторих берегів Дніпра, величчю історичних місць, неповторною чарівністю пам’яток сакральної архітектури. Живописні спроби того часу засвідчили експериментування художника в імпресіоністичній манері. У етюдах, виконаних на пленері: «Михайлівський собор у Києві», «Андріївська церква в Києві», «Пам’ятник Богданові Хмельницькому в Києві», «Вид на Дніпро з Володимирської гірки», «Дніпро», «Київ», «Вид на село» художник вирішував нові образні завдання, наповнюючи свої роботи виразним настроєвим ладом і наділяючи поетичними рисами. Етюдні спостереження київських краєвидів згодом переросли у великоформатні композиції з живописними планами та широкою площиною небес.
Образотворчу шевченкіану І. Труша, яка також народилася під час його мандрівки Наддніпрянщиною, ілюструють етюди з Канева «Могила на Чернечій горі» та «Могила Тараса Шевченка», а також епічна картина-пейзаж «Могила Тараса Шевченка». У них художник шукав найбільш відповідного світлотіньового й колористичного розв’язання краєвиду.
Аналогічним за характером душевних переживань є образ Дніпра – джерела натхнення для митця. У творчій спадщині художника відомо близько 180 робіт, присвячених цій наймогутнішій артерії України. Працю митця у форматі теми репрезентують виконані на пленері невеличкі етюди, завершені настроєві композиції, а також великоформатні, монументальні за задумом і художньо-образним втіленням полотна 1901 й 1910 років, які є надбанням національної та світової мистецької скарбниці. У поетичних за своїм звучанням краєвидах із видами Дніпра живописець розв’язує колористичні завдання і творить епічний образ-символ України, вирішений у монументальній манері.
До серії «Подорожі Наддніпрянською Україною» належить ще один знаковий твір – «Захід сонця в лісі». Вибір його сюжету пов’язано з місцем романтичних зустрічей Аріадни Драгоманової та Івана Труша в Сирці (історична місцевість, сьогодні – в межі Києва). По суті, твір народжувався в апогеї розвитку зворушливої історії їхнього кохання.
Роботу позначено виразними рисами пленерно-імпресіоністичного живопису. Малярськими засобами митець компонує поетичну метафору, що є безумовним виразом його поклоніння красі української природи. За допомогою колористичних ефектів, прийомів передання світлоповітряного простору та відтворення світіння призахідного сонця І. Труш вибудовує багатопланову композицію. Митець посилює глибоку тональність зелені дерев, застосовуючи приглушені відтінки-вальори. Це надає творові особливого звучання і сили мистецького вислову. В експозиції репрезентовано також одну з перших спроб художника в цій тематиці – «Захід сонця» початку 1900-х років.
В опрацюванні улюблених мотивів І. Труш залишався послідовним у намаганні поетизувати стан природи. Настроєм, елегійною тишею, спокоєм і рівновагою наповнені краєвиди «Хата з яблунею», «Травневий цвіт», «Травнева ніч», у яких відтворено мальовничі закутки Наддніпрянської України.
Подорожі митця Наддніпрянською Україною були доволі частими до 1918 року. Вони пов’язані з новими творчими задумами, з виставковими проектами, а також із участю І. Труша в Міжнародному конкурсі проектів пам’ятника Шевченкові в Києві (1909–1914 рр.).
Серія «Наше життя»
Мандрівки Гуцульщиною (1890–1900-ті рр.) істотно розширили ідейно-жанрову палітру І. Труша. Модерний погляд художника на мальовничу природу карпатського краю, на його багату культурну спадщину, на колоритний життєвий уклад місцевих жителів можемо дослідити в низці гуцульських композицій із серії «Наше життя». Спостереження за побутом і звичаями сповнених невичерпного життєвого оптимізму горян, котрі стали творчими прототипами хрестоматійних робіт митця, надали багате тематичне тло для жанрових композицій із цієї серії.
Мотивом одного з перших пленерних етюдів цієї серії стала народна обрядова гра в «жучка», що символізує безкінечний рух і вічне відродження життя. Опрацьовуючи тему, художник виконав десятки начерків та етюдів під назвою «Гагілки», у яких акумулював свої враження. Тема великодніх забав на Гуцульщині дістала продовження в низці етюдів «Весна на Гуцульщині» (1910-ті рр.).
У своїх «гуцульських» роботах І. Труш творив оспіваний у поетичних метафорах образ України. Жанрові композиції митця пронизані життєствердними інтонаціями, почуттям гармонії з природою. Вони переважно багатофігурні, дво- або трипланові за просторовим вирішенням, а головним ідейно-змістовим акордом у них є динамічні постаті верховинців, зображених у повсякденні чи під час свят. Помітно, що маляр переживав особливу естетичну насолоду, спостерігаючи за життям і звичаями сповнених невичерпного життєвого оптимізму своїх творчих прототипів. Однак така художня концепція аж ніяк не зводиться до етнографізму чи до надмірної ідеалізації малярського образу, а передає передусім самобутність і національний колорит горян.
У період 1910–1920-х років з’явилися жанрові портрети «Дві гуцулки», «Сільський хлопчина», «Сільський господар». Вони позначені підкресленим лаконізмом художньої мови, певною ситуативною драматургією, в основі якої буденний, на перший погляд, непоказний сюжет із життя гуцулів. Своєрідним підсумком праці в цьому тематичному спектрі є одна з найбільших монументальних робіт І. Труша – «Трембітарі».
Розпрацьовуючи гуцульську тематику, художник зібрав багатий етнографічний матеріал і зробив чимало світлин, які доповнюють творення узагальненого малярського образу Гуцульщини.
Подорожі Кримом
Особливу сторінку в трансляції мистецьких візій І. Труша становлять «Кримські сонети» – своєрідні мальовничі нотатки, виконані у 1901, 1903–1904 роках під час трьох його мандрівок на півострів. Віддаючи перевагу натурному етюду, художник стає шукачем нової, неоромантичної, концепції образу природи. Імпульси бентежного настрою наскрізь пронизують канву робіт, яку творять тони яскравих, насичених кольорів, посилених ефектами мерехтіння сонячних променів. Глибина поетичного натхнення художника й очікування майбутніх змін в особистому житті відобразились у загальній образній системі кримських пейзажів, зокрема в яскравих колористичних акордах, наближених до музичних алегорій, у змалюванні образів природи, сповнених особливої лірики та емоційно-психологічної домінанти, що характерно для естетики неоромантизму.
Переосмислюючи концепцію неоромантизму, І. Труш матеріалізує її в мальовничих пейзажах Кримського півострова, в яких досягає особливої гармонії. Винятково виразно ці інтонації прочитуються у краєвидах із кипарисами, намальованих під час заходу сонця. У цих етюдах художник створює сповнені смутку, меланхолії та водночас епічної величі образи згасання дня, коли багряно-золотий диск сонця – персоніфікація сили й жаги життя – зникає за темними, урочисто-мінорними силуетами кипарисів, символізуючи невидимий драматичний контекст буття. Цей філософсько-споглядальний зміст Трушевих творів наближує його образну поетику до лірики польських поетів-неоромантиків Казимира Тетмаєра, Яна Каспровича, Леопольда Стаффа. Багато спільних інтонацій лучить пейзажне малярство І. Труша також із поезією «молодомузівців».
Серед робіт, написаних у період 1910–1930-х років, багато сюжетів, до яких митець часто повертався. Наприклад, тему кримської сосни, кипарисів чи скелястих гір – від етюду до монументального твору – представляють «Скелі над морем», «Кипариси», «Південний пейзаж», «Мис Фіолент», «Крим. Краєвид із сосною», «Кримський берег». Вони свідчать не так про довільне повернення до улюбленого сюжету, як про виважений розвиток теми в серії. У їхньому трактуванні помітний перехід від камерних пейзажів до узагальнених, епічних за характером образів природи, які художник передає тонкими градаціями кольору та пластичністю форми.
На початку ХХ ст. Іван Труш у пошуках нових вражень мандрував узбережжям Адріатичного моря. Милуючись краєвидами сонячної Італії, художник знаходив нові теми й мотиви, для кожного з яких добирав іншу, неповторну ноту.
У травні 1901 року митець побував на півострові Істрія, що тоді належав Австро-Угорській імперії. Візит до курортного містечка Аббація (тепер – м. Опатія в Хорватії) було пов’язано з участю у виставці.
Серія «Подорожі Італією»
Наприкінці березня 1902 року Іван Труш вирушив до Рима. Митець відвідав півострів Істрія, відтак кілька днів провів на північному сході Італії, в Анконі та на плато Карст. Рим захопив молодого маляра пам’ятками античної культури, численними скарбами мистецтва і мальовничими околицями з крислатими пініями. Незабутні враження дістав живописець, потрапивши на Аппієву дорогу – Via Appia – одну з найважливіших у Стародавньому Римі, яку було прокладено 312 року до н. е. І. Труш прагнув відчути емоційний стан природи, відтворити її незворушний спокій, передати велич античного шляху за допомогою багатства тональних змін і кольорових переходів. Тема «цариці доріг», як називали віа Аппіа давні римляни, стала мотивом творів, над якими художник працював у 1910–1920-х роках. Їхньою спільною ознакою є творення образу, сповненого гармонії та суперечностей крізь призму авторських вражень. У розробці улюбленого мотиву митець залишався вірний спробам поетизації природи, створення картин настрою та емоційно пережитих полотен.
У Римі І. Труш не обмежився лише пейзажами з Аппієвою дорогою. Живописець також зацікавився Римською Кампанією – місцевістю, яка в епоху Середньовіччя через малярію та нестачу води перетворилася на пустку. Відчуття ідилії, спокою і затишку цієї місцини передають етюд «Vіа Аppіа. Roma» та краєвиди зі зображеннями піній. Чимало спільних інтонацій лучить пейзажне малярство Івана Труша того часу з поезією «молодомузівців», зокрема Петра Карманського.
1908 року І. Труш побував у Венеції. Ознайомившись із архітектурними пам’ятками міста, І. Труш вирушив на острів Лідо, з якого відкривалася широка панорама на море. Головний острів архіпелагу митець закарбував у невеличкому етюді, що позначений підкресленим лаконізмом художнього вислову. Унікальний чар Венеції – стародавнього міста зі загадковими палацами, що віддзеркалюються у водяній стихії каналів, – відображено в численних етюдах (1908), працю над якими увінчало відоме полотно «Венеція». Художник удається до віртуозного композиційного вирішення: у гармонійний, наче застиглий простір безмежної панорами моря, що на горизонті торкається неба, він майстерно вводить деталі архітектури, гондоли та човен, які підпорядковує загальному настроєві картини. Філігранне відтворення передсутінкових полисків сонця на фасаді архітектурної пам’ятки Сан Джорджо Маджоре дає змогу насолодитися якимось магічним станом спокою й особливого затишку літнього надвечір’я.
Подорожі Єгиптом і Палестиною
Двомісячна подорож Івана Труша до Єгипту та Палестини навесні 1912 року мала великий вплив на формування естетико-філософських поглядів митця, які чутливо резонували з його рефлексіями на світ, природу й людину як її творіння. Ця мандрівка надзвичайно збагатила тематичну палітру творчості художника яскравою орієнтальною барвою і дала поштовх до народження малярської серії «Подорожі Єгиптом і Палестиною». Вона якнайповніше віддзеркалює враження І. Труша від подорожі Близьким Сходом і від незабутнього знайомства з безмежними піщаними просторами країни пірамід, зеленими оазами долини Нілу, святими місцями Єрусалима.
Митця особливо приваблювали квартали Каїру, що не були охоплені туристичними маршрутами. І. Труш побачив тут некрополь халіфів і 400-літні мечеті та написав перший невеличкий етюд «Мечеть. Арабська гробниця». Милуючись мальовничим видом на Каїр із Цитаделі (Цитадель Саладіна), він подумки повертався до рідного Львова, підіймався на Високий Замок…
Архітектурну перлину Саккари – ступінчасту піраміду Джосера – художник увіковічнив у низці творів, які є справжніми шедеврами українського мистецтва.
Чи не найбільше І. Труша вразили піраміди Гізехського ансамблю: гробниці Хеопса, Хефрена, Мікерина. Упродовж місяця він, «озброївшись» етюдником, фотоапаратом і малярським кріслом-палицею, щодня виходив на етюди. Художник прагнув відтворити найтонші нюанси величавого об’єму пірамід, показати ці архітектурні скарби в освітленні призахідного сонця, в місячному сяйві чи на світанку. Його емоції та відчуття знайшли відображення в мініатюрах, у яких маляр-артист відтворив велич найбільшої з архітектурних пам’яток планети – піраміди Хеопса, а також таємничого сфінкса, що стоїть на пагорбі поблизу усипальниці Хефрена.
Перебуваючи на Близькому Сході, І. Труш прагнув збагатити палітру своїх виражальних засобів. Нові образи, нові мотиви, що народилися там, наділені особливою емоційною силою та виразно означеною образно-пластичною мовою. Намагаючись удосконалити, вивершити художньо-стилістичний формовираз, митець продовжував виконувати варіації на теми вже створених сюжетів, шукав нові композиційні прийоми та ходи. Від етюдів, що мають цілковито самостійну мистецьку вартість, він поступово перейшов до монументальних за характером пейзажів-картин, як-от «Єгипетська святиня», «Сфінкс. Ескізний пейзаж», «Фронтон єгипетської святині», «Вхід до арабської гробниці», «Вечірній пейзаж із рікою Йордан». Для них прикметними є виняткова рафінованість художніх засобів, лаконічність і до певної міри стишена динаміка малярських прийомів, окреслених стриманою, пригашеною колористичною гамою. Притому художник незмінно залишався надзвичайно прискіпливим до найменших деталей. Такі визначальні риси характеризують твори східної серії – найчисленнішої у творчому доробку митця.
У своїй творчості І. Труш віртуозно трансформує творчо переосмислені ідейні засади імпресіонізму, модерну (сецесії) та символізму. Його композиції позначено глибоким психологізмом, виразним філософським контекстом і, звісно, яскравим національним забарвленням. Ці й інші прикмети долучають доробок І. Труша до найдосконаліших зразків українського та європейського мистецтва першої половини ХХ століття.
Оксана Біла,
заступник генерального директора з наукової роботи НМЛ ім. Андрея Шептицького