«Що слово повідомляє через слух, то живопис показує мовчки через зображення» (6-те правило Сьомого Вселенського Собору, 787 р.)
У галереї «Іконарт» триває (21.04.2019 – 30.06.2019, м. Львів) ювілейна виставка іконопису – це сота експозиція, облаштована з часу відкриття закладу. Символічність відліку співмірна з художньою потугою виставлених образів – нових творів львівської мисткині Люби Яцків.
У пошуку тематики художниця обрала символічну категорію початку-оновлення, яка присутня у відомих сюжетах Старого і Нового Завітів. Авторка надала перевагу темам, що є певними свідченнями початкових етапів Священної історії, таких як «Створення світу», «Ноїв ковчег», «Св. пророк Давид», «Іван Предтеча – Ангел Пустелі», «Благовіщення», «Втеча в Єгипет», «Весілля в Кані Галилейській», «Жони Мироносиці».
При створенні ікон художниця керується принципом дотримання канонічного тексту, що супроводжує подію. Проте, віддаючи данину богослов’ю, вона творить власні композиційні та іконографічні смисли. Для цього Л. Яцків запозичує з давньої іконографії знакові елементи, які «укладає» на свій розсуд. Такий підхід стає стилеутворюючим – ікони переосмислені в новій парадигмі часу й сприйняття.
Мисткиня творить за «текстом» – так, «Ноїв ковчег» – це сплетіння звірів, птахів, плазунів у нижній частині образу, над якими старозавітній Ной розпростертими руками покриває свою родину – дружину й трьох синів з жінками. Художниця підкреслює значення події стилізованим символом – храмом, як місцем Божественної обителі. Саме цей знак – храм у човні з присутнім там Святим духом у вигляді Голуба – є основним композиційним та іконографічним акцентом. Подібну авторську візуалізацію бачимо і в іконі «Втеча в Єгипет»: у центральній частині – майже «портретне» зображення Святого сімейства (лише лики Марії та Йосифа, звернені поглядом до Ісуса); у верхній – фрагмент ангела, що несе звістку, у нижній – лики страчених Іродом немовлят й засмучена мати…
До переваг творчого стилю належить «українізація» сюжетів, в яких використано[ багато українських написів (не церковнослов’янських чи латинських) – це цитати зі Святого Письма, які несуть інформативне та, водночас, декоративне навантаження. Зокрема, у «Створенні світу» лейтмотивом є напис «СЛОВО». Він обрамлений восьмикутною Вифлеємською зіркою, що символізує Різдво Ісуса. Вся подальша іконографія також розкрита через написи – ними позначені кожен з семи днів, а також діяння Отця.
Особливої потуги іконам надає бездоганний рисунок. Він узагальнений та ритмічний. Масштабність ликів та виразна жестикуляція святих консолідує увагу на їх суті та переживаннях. Вираз «коли руки промовляють» стосується, насамперед, цього іконопису. Створена з ликів і рук композиційна цілісність є розповідною і декоративно-естетичною. Саме досконала пластика рук, поєднана з ритмічним трактуванням облачень святих, конкретними написами й знаками стають плетивом іконографічних символів, перетворюючись у текст, що відповідає канонічному розумінню події.
Довершує авторську мову особливий колорит. Художниця працює не в живописній, а в рисунковій стилістиці. Тому її колорит завжди гармонійно-малобарвний з великими тональними акцентами. Особливої уваги надано ликам – вони часто монохромні, проте виразно промодельовані світлотінню. Такий мінімалістичний живопис дозволяє підсилити звучання кольору, який сприймаємо у співставленні з майже монохромними площинами.
Люба Яцків є одним з найбільш яскравих представників львівської іконописної школи. Серед існуючих в Україні напрямків розвитку іконопису можна виділити три основні підходи, які практикують малярі при творенні ікон. Це метод наслідування класичної іконографії (з її невеликими змінами й оновленням); метод наслідування народної іконографії (з тяжінням до спрощення, примітивізації сюжетів), та модерна іконографія, яка розвивається на основі давньої, або на базі богословських текстів-смислів, які завжди були першоосновою для творення релігійних сюжетів. Художниця належить до митців, що сповідують повне іконографічне переосмислення, яке відбувається не спонтанно, а з повним дотриманням богословських доктрин. На нашу думку, це найцінніший та найбільш новаторський спосіб модерного іконотворення.
Заглиблюючись в експозицію, глядача не полишає відчуття довершеного симбіозу форми та змісту – хотілось би вповні відчитати символіку іконопису мисткині й перейнятись духовним співпереживанням, що струменить крізь її довершену стилістику.
Оксана Романів-Тріска